Читаю савтиру за вмерлими родичами — й чую, як заворушилися, загомоніли покійні. Читаю передпогромного словника — й чую, як заворушилися, загомоніли знані моїм покійним слова. Колись за коренізаціїї припленталися ті слова зо знесиленого села до городу разом із виснаженими своїми носіями. Місто не дало їм хліба, а як зачали змирати, спокійно переступало через їхні скарлючені тіла. Хоч не забуваймо...
Немає коментарів:
Дописати коментар