І дзиґарі теленькають

I wasted time, and now time doth waste me;
For now time hath made me his numbering clock:
My thoughts are minutes...

 Колись люде вміли жити з вежовими курантами в місті, терпіли в хаті дзиґарі, а ті-ж що чверть години гримким голосом нагадували хазяям: ви тут поки-що, вічний час іде до господи! Сам дзиґар стояв при стіні, ніби буда, готова пустити в себе й проглинути й щастя дочасне, й злидні довічні. Колись-то ми всі вміли спати під вимогливі удари вічности в браму нашого хибкого існування.
Тепер того кордонного вартового ніхто коло себе не хоче бачити: хай той тривожний кордон відсунеться подалі. Зате коло кожного так чи так б'ється-колеться небачена й нечувана давніше секундна голка. Малому й молодому весело ниточкою снуватися за тою голочкою, ще й переганяючи її часами. А далі бачиш: то шпада, рапіра; і що не випад — то все проти тебе, що не випад — то toucher.
Ти сам свій годинник, як думки твої — хвилини, то живчик твій — подригування секундне: втямлення, захакавшись і стогнучи, біжить за згаяним життям, і не здожене...