Уявімо собі

 Уявімо собі, що встояв тисячолітній Лакедемон, заховався в оксамитових брижах гостинної історії: й досі спартіяди пасуть свої ілотські табуни. І досі Лікургів стрій має право по своєму, по московському, переробляти лад український (интерполяція).

Що вісім років задумливі геоманти, солопіючи, мацають очима далекі небесні блискітки й просять ті блищики показати на нових архагетів. Поки охвіровники наосліп мандрують байдужним Усесвітом, триста комінників пильнують, щоб не сколихнулося море зігнутих спин — ілоцьких (треба — ілотських) і перієцьких (треба — періекських). Завмирає поважна Ге-Русія (интерполяція), не апелює апеля (Ἀπέλλα): зледащілі гіпомейони, випанки-мофаки, зайди-неодамоди.

Між виборами ситі спартанські парубійки й досі в супроводі деспойонавтів й еріктерів ходять боронити лаконських ілотів і втихомирювати тихомирних ілотів месенських.
А ще спартанці й досі воюються з агоськими й аркадськими містами, хоча ті міста вже давно до иньших місць перевезлися й по йнакшому називаються. Втім, умирати доводиться лиш ілотам. До зброї ставати не вільно, повинно підставлятися під зброю.
І-і-і — досі! Уявімо собі... Історія нічого не пророчить і не провіщає — вона сьогодні показує нам, що вчора — то викапане тисяча років тому.