Марне занечищення

Нас так сьогодні засипало снігом, що й гріхів не видко. Ніби все вибілила перша седмиця Великого посту. Весна вступає в зимові права, сьміло заперечивши навіть і старий стиль. Отак-би й перележали під тою крижаною паполомою піст усенький, а душа-б рухалась тихцем, жила-б... Великим постом великий поступ! Даремно прибирають...

Щасливою годиною

"Народився в Київі, в интеліґентній шляхетській родині...", — оце я розумію — початок біографії! Оце біографія, що може стати життєписом!

Прощання з майбутністю

 Як викінчений консерватист і ретроґрад, відсталий чоловік, ворожий новому, поступовому, я маю тонкий нюх на всякі новацтва: вони мені пахнуть. Дайте лишень прихилитись до старих, відсталих форм життя й потягнути носом повітря!

Доконечність проти минущости

 Щире слово сказали журналисті оновленою своєю мовою: правда монетизується! А надто фіналізована правда.

Вивертом говорячи

 Карайте мене, але називатися Альоною замісць Олени — то відверто противкраїнська постать. Не так і не на те наша мова грецьку Ἑλένη (Гелене) перейнакшувала! Альона від Олени походить, але не в наш край її похід. Подивіться-но, кудою до першотвору ближче: акуче, м'якшене — далекі то манівці.

Мандровані курені

Не бував я на Кубані, але сьвідомий того, що козацтво там є, — це-то всі знають. А от що то в нас вродилися за козаки? Ретельно-ж розкозачувалися? Відай, якогось недокошеного коша... І чогось без вусів...
Ет, не всі ми, товариство, гірко плачучи, пішли на Кубань! І досі-б десь жили собі й були...

Де-чиє щастя

Переможені? Так, а вже-ж! Але від кого? Від найпобіденніших переборців! Це виходить, що ми посіли друге місце! Шкода, що то був поєдинок...
До того, переможців мало, а після вирішної битви їх, жадібних звитяги, геть не лишається, тому й у їхньому стані всім доводиться не подугу справляти, а вчитися жити, підібгавши хвоста...

Березневі бідкання

Наша дума, наша пісня... тепера має премодній московський виголос, доречний московський наголос і милозвучний московський проголос.

Березневі здобутки

Я спромігся на те, чого не добувся й сам Шевченко: народив четвірко дітей. Але Бог із каміння сього підняв дітей Шевченкові. Різних дітей... А чи пам'ятатимуть за двісті років прямі наші, кревні нащадки, хто ми такі й що ми таке були?

Березневі підсумки

Не минулось... Гістерична історія з "Гайдамаків" для нас усе триває. І краю немає...

Березневі пролегомини

Слід у нашій Раді, що з-московська прозивається Верховною, влаштувати Генеральні Шевченківські читання. Хай за чергою щось одне читає, а решта хай мовчки слуха. Й отак усенький Великий піст. Нехай мати буде знати, кого зятем звати...

Березневі спомини

Ще й чверть століття віку нашого самостійного не минуло, а яку глибоку оселю ми вже собі викопали... Як уже попоходили малими босими ногами...Крізь сон подивились... І на кий похилились.

Березневі здогади

У "Кобзарі" Бог, як Творець, у замовчанні, тоді як автор, як творець, завсігди притомний власною особою.

Березневі думи

Навіть Шевченка кожне, видаючи — ба навіть читаючи собі! — пробує зредаґувать. Чи не слушно-б нам було знати, як звучилася Шевченкові вкраїнська мова, чим для його була й чим для нас стала?

Але ревно

Де-хто йде за Христом лиш ув однім: з митниками й грішниками їсть і п'є.

З ями й крізь терня

Ми, українці, — народ подужаних, але подужаних борців. Українцеві історією судилося бути на боці поконаних, а не очманіло бігти в тлумі приневільних звитяжців, що сахаються власних крівавих тіней.
То не слабкість, то зовнішня воля, що веде до духовних прозрінь.

І то моє, і це не ваше

Ми забуваємо що так званий Франкенштайн — то потвора, що собічить собі наймення шляхетного й ученого фон Франкенштайна. Так спотворене споворює спотворювача. Так нице принижує високу, але гордовиту гідність. Так раб улізає до патриціянських шат і зове себе римлянином, чуючи, що слава Риму не загине й під рабськими купами.

З приводу лайки

Слід уважати на те, що лайка — то завжди блюзнірство. І найлекша лайка, запальна, — то прогрішення проти любови, тому сам Христос, Бог любови, й апостол любови Павло, окремо засуджують лайку як лихо-мовність. Але лайці цього мало: вона невідчепно лізе вдертися до "високого" блюзнірства, безодхідно напинається проти найсьвятішого, мордуючи душею як тілесне, як і духовне.

За малороса

Він мало рос і тому недорос. До того, він мало ріс і недоріс в українстві, а московство знажує великими росами під отими ясними зорями, але через поріг не пуска.