Великі мовні моделі

 Великі мовні моделі простягають свої помацки до людскости, до суспільности, хапають і висисають мовність, словесну кров. Ставлять людскість і суспільність на місце й милуються: ану-ж спробуй тепер битися з порожнім серцем. Тепер кажи: спервопочатку була пустка, аж поки не нагодилися великі мовні моделі.

А бодай-би

 Як-би ото перекласти thank you for nothing? Интонаційненько так, із притиском: "та вже спасибі!"? Чи сказати: "а бодай-би тобі добро було!"?

У найширшім розумінні

 З суспільного обрію зникло слово "суспільність". Чи то впала зірка на щастя, чи на лихо згасла. А яка суспільність, словами Борисовими Грінченковими, такий уряд. Отже ліпше без суспільности — навіть і найширшім розумінні того слова.

Держачи в руці

 Отаманити, казали люде, — не чарку в руці держати: треба в голові багато думок обертати. Дак я, так само, як може й ви, знавав отаманів, що отаманували, обертаючи в руці чарку, а в голові ганяючи рій думок. У денекого без чарки навіть і не держалося й не оберталося. Одно слово, думай стиснувши чарку в кулаці.

На похмілля

 От дядько промовляє, геть аж проголошує, що ввесь його погляд і напрямок думки, ввесь спосіб мисленний постали з алкоголізму. У суспільності, де визнавати себе за піяка — то неприродній учинок, майже зіпсуття, це здається за сьміливу, творчу заяву.

На щастя, я сам, навіть і черкнувши чарчину, ні в сьвіті не визнаю ні клятого алкоголізму, ні такої мисленої й діяльної залежности: ми рівно йшли; у нас нема пустої пляшки за собою. Творити на похмілля — то вже иньша річ, уже тепліше. Т'але можна й поз похмілля.

Offene umfassbare Aussicht

 Чому раптом accountability — то "відкритість"? З якого, даруйте, переляку? Навіть не прилюдність, завважмо, а якась така непрошена відвертість чи й offene umfassbare Aussicht, як показують наші словники.

Простуючи на космос

 Новопризначеному слід-би новоназначти плян хоч якоїсь роботи. Поки їм не назнаменували космічного вилету з виливом на чистий космос.

Недобре радіво

 Люблять у нас, бач, послухать московського "сарахванного радіва". Так і кажуть, їй право! Як не радіво, то радіо, як не срахванне, то сарафанне. А що такеє для неньки Вкраїни отой сарафан? Одповіда Гуманець зо Спілкою: "Довге плаття без рукавів, а спереду застїбається на ґудзики (національна одежина московок)". Отак просто. І до чого тут українки? Нема їм діла слухати шелесту безвісних московських рукавів. На додаток: а що, чоловіцтво тим радівом не на радіює— тільки мовчки слуха?

Біля витоків

 От гідний чоловік переставився й пише йому в посмертній згадці, що він буцім "стояв біля витоків". Е, ні, так не годиться! За життя він міг стояти біля джерел чи при джерелах, а вже по смерті став коло витоків і бачить, як усе тими витоками витікає. Ну, принаймні так можна собі в'явити.

Первісний образ, одначе, сам у собі цікавий, навіть у поправному мовному виразі. От я, приміром, стояв був колись біля де-чого джерел, але-ж далі рушив, пішов і поступив! І вже далеченько я від тих джерел: видно того джерела, та дорога чимала. Т'але наступникам-упротивники багатіють думкою, що я й далі коло джерел идолом стовбичу, а вони вже при гирлі правують-отаманять. А заськи!

Одна-дві комі

 "Пошли, Господи, щастя й віку!" Коми обабіч "Господи" в тому чемному жиченні звертають що мовця, що здоровленого до Бога в молитві. Маленькому "дай боже" личить "боже" навіть і з малої літери. Бо то вже вигук, а до кого гукають — аж геть неясно: просто щоб викричатися, нагукатися. Отак одна-дві комі провадять ту дрібницю, де легко ховається цілий Бог.

Не стільки уваги, як зневаги

 Те, що нас, самописних письменників, ніхто не чита, то просто, шануючи слухи ваші, свинякуватість, їй-право! Ми простягаємо довгу руку по милостину уваги, а нам із-понад віконня — саме незважання, та ще й із галабурдним, малописьменним назвиськом ignore.

Не правозастосовується

 Ото я сидю, судю, аж суджу, безперечно осуджую, та засудити не можу. Тут моральний ґандж не вправнюється й не правозастосовується — і слава Богу.

Намісць старощів

 Шкандибаю Прагою й добре добачаю молодшого за себе дядька на реклямовому щиті. Вуста йому піврозтулені, а гасло таке: "Хочу бути своїй родині ковінькою, а не старістю." Там по чеському було, а я по нашому не потраплю так красно сказати. Чого воно рекляма, так і не втямив. Назву компанійську запам'ятав, але то назва багатьох дуже різних контор. Що хотів тим сказати автор, матері його ковінька, — оптоволоконна, гідравлічна чи залізобетонова?! І матері ковінька, й батькові, й собі потім підпора — намісць старощів.

Назорені лиця

 Славетні люде, сьвідомі свеї славетности, т'але як стій од загалу не пізнавані, мають до сповіщення такі опрічні, ніби назорені обличчя: зразу знати, що то хтось, хоч і не знати хто.

До кравця

 Перекладар тепер — то либонь як кравець: хто там коли в-остання ходив до примірювання, прикидання, прибування та ще й прирізування? Га? Дак ото-ж. А ми з кравцями й досі, знаєте, є й досі, дачте, пораємося.

Таки гуманізм

 Борис Віян знаменито сказав, що "сервілізм — то гуманізм". "Людям служи!", — як то заповідано в однім нашім поетичнім кіні. Навіть коли горілку п'єш до сказу. Від себе додаю до Віянового: трансгуманізм — то теж і таки гуманізм. Машина людям уже служить, а ти їй тепер служи.

На отчизнім вівтарі

 Минаючи ненастанних куріїв, принагідно пригадую, що моє здоровля належить таки Вкраїні.

У міжмовному рові

 Наша провідничка ( кажуть "ґід" чи й гидезне "ґідеса", хоч за Кримським і Єфремовим уже й "ґід" — гад-барбаризм) — дак от наша, кажу, провідничка в Чехії не без міжмовних постережень. Чеська мова, каже, нам легка, тільки денеякі слова кумедні здаються. От, скажім, pozor — гадаєте, то зрозумілий українцеві "позоръ"? Ні, то увага в них така. А pivnice — то місце, де пиво п'ють.

Тут я собі гадаю зрадливо: а чи "місце, де пиво п'ють", у нас якось инакше називається? Хіба воно не пивниця буде? 

Овочі, далі попереджає провідничка, то не наші овочі, а наші хрукти. Тут мені пригадалося, як я намість "плід", перекладаючи сказав, що result — то "овоч нашої праці". Пильний учасник, свого хову вкраїнознавець, аж у виступі не стримався, відзначив: то не той, кае, овоч, що овоч, а наш, нашої праці плід.

Дак от, щоб ми знали, що в нас, як і в чехів з поляками, овоч то плід, а мийня то — не "мийка", що šatna й szatnia — то й на наші шати, треба було-б нашим україністам-хвилологам не московську товкти в надпориві порівняльного славістичного мовознавства, й не ангелянську, як тепер ув україністів заведено (бо то дві мові — ворогині наші й суперниці), а близенькі мови слов'янські: польську, литвинську, чеську, словацьку. І суворі чехи скажуть вам своє стримане "děkuji", "díky " — не викоренений коренізацією дикий недобиток-германізм. Але спасибі, що не русизм.

Плиткіше

 От я ніколи не замислювався над істнуванням міжмовної простороні. А це сидю, думкою багатію. У писаному перекладі нема чого й здогадуватися: між перщотвором і перекладом легко розлягається вбійча безвода пустеля: "Дев'ять день хліба в устах не маю, на безвідді погибаю.". Тому обачливі продуктивні (аж продовольчі) перекладчики воліють од коша далеко не одходити. Тут кіш — чужа мова, бо своєї й за обрієм не видно. То й нехай собі.

А от усний переклад — як із їм? Я собі в'являв два рівнобіжні струмочки: з однієї води перестрибуєш у другу, з живущою в мертвущу й назад — й там, і там як суддя в суді, се-б-то як риба в воді. А що в стрибку: чи є життя поза межами чужої й рідної водяних стихій? Що відбувається в повітрі? Заходить підозра що в де-кого то не артистичне salto mortale, а тихий мокрий переповз.

Чи це два береги однієї ріки, й хто сьміливий і вправний, то править на бистрину, а котрі обережніші — не пускаються якогось берега? І здебільша то чужий берег — там, звісно, міліше, безпешніше, менше корчів. Одно слово, хоч і галицьке, — плиткіше.

Купецьке й покупецьке

 За покуп не прошу, т'але коли вже мені подякують хоч за покупку? Зробіте мені колись, крамарі, таку ласку. Як Великдень буде!

На полі наполійськім

 У Дубровського (Київ, 1917): "Мнѣ довелось побывать въ Неаполѣ — Мені довелось побачити Наполі." А мені от не довелось... Та не про теє балачка. А про те, що Napoli. Ну, в Ізюмова ще Неапіль. То нехай хоч Неапіль лишиться. Бо Брюксель ізюмівський, кажу, вже, той...

Моя хата на одшибі

 Ну, гаразд, люба наша интелиґенціє, приказку "Моя хата скраю..." нам вороги попсували, згризши оте "я першим ворога зустрічаю". А її варіянт "моя хата на одшибі"? Що до його припасувати, щоб гідно було? Порадьте нас, посполитих!

Міністерство скарбу

 Чудові нам за Перших визвольних змаганнів увижалися назви наших українських міністерств: Міністерство чужоземних справ, Міністерство скарбу, Міністерство справедливости, Міністерство доріг, Міністерство хліборобства, Міністерство харчу, Міністерство народньої осьвіти, Міністерство торгу й промисловости, Військове міністерство, Морське міністерство, Міністерство державного піклування. 

А тепер погляньмо, що ми маємо, а чого кат-ма. Кажу-ж вам: nomen est omen.

Не вдарять і минуть

 Дубровського "Московсько-українська фразеольогія" просто переклада: "Мимо проходить — минати". Тай годі. Звідци церковне гасло "Подайте — не минайте!" Того й не минають, того й подають. І стоїть церква. А в'явіте собі поклик "Подайте милостину — не проходьте повз!" Не вдарять, минуть.

Силеча маринованого

 Нема по наших крамницях ані меженого, ні меженого. Саме мариноване. І не вживаймо меженого, бо крамарчуки (й крамарчучки!) нас не зрозуміють, а ми їх не поймемо.

Мала спасибі й превелике дякую

 Чували такий вираз "велике дякую"? Кругом розляглось! Ну, а "мала спасибі"? "Малий спасибі"? Мала спасибі з того, хоч і суто народнього, чого ніде не почуєш. І велике спасибі нашій интеліґенції за, хоч і безграмотне, "велике дякую".

Шкода, одначе, що заникли такі притаманні вирази. Либонь іще й тому, що, відмінно від ніякого роду "большого спасиба", наші "спасибі" бувають жіночні чи мужні. Відтак дармо пропадає питома наша, притаманна хвеминативнисть. А можна було-б: "Мала спасибі й малий спасибі з наших оцих балачок. А ще менше спасибі — з нашого робіння."

Усна творчість

 Я єсть народ. Розпитайте мене, панове, хоч про що хочте, й дістанете, лантух по лантухові, повні комори усної народньої творчости.

Наукове вияснення

 Ідійотиви то окремі (ἴδιος), чогось не властиві нашій бідній мові слова, що їх під тиском настирливого замовникового вимагання згоджується вживати перекладчик. Як сказала багатомовна Леся Українка: "З конечности бере артист роботу".

На три роди

 Треба з хвеминативністю потроху опановувати й прикметники: "Вітаю всіх знайомих (чоловіків), знайомах (жінок) і знайомох (це хто не визначився).

Вдосьвіта, за соняшним

 Усім треба грошей — і любим, і нелюбам. Ин-котрий грошей ради кинеться навіть і робить. Прибіжить об одинадцятій, і то не за біблійним гномоном, а за вкраїнським "Клейнодом" на чужому плесні, й волає:

— Осьдечки я, роботи давай!

І роблять. І платять, спасибі їм. Але не за добре платять, а за роблене. За добре кличуть робити — вдосьвіта, за соняшним, коли "всі сплять, хропуть, а де-які сопуть".

Щоб і не мочать

 Колись мені, малому, дід оповідав байку, що народня пам'ять незможної його родини берегла либонь іще з передголодних часів, коли Наддніпрянська Вкраїна ще й за Перших визвольних змагань в шинку за пшенишний хліб і грошей не правила, а тільки за ковбасу до хліба.

Якийсь чоловік ходив найматися, напитував якоїсь легкої роботи. Його вже копнути просили й сипнути, й просто коло чогось постояти-постовбичити — все йому тяжко. От заходить він до одних хазяїв:

— А чи не маєте якоїсь роботи невтяжливої?

— Та маєм!

— А що робити треба?

— Дак от вареників ми наваримо, маслом помастимо, а ти знай у сметану мочай і собі їж.

— Іще мочать...

Отак ми тепер із душею, мені здається. Ціну вареникам склали: вилигаєм і без сметани, й навіть без масла. А от душеньку готову хоч у щось духовне вмочить... Їжте, мочайте, а зрештою вибачайте...

Неприладнаний

 Він такий непристосований до життя, що аж самому дивно. То вже самому життю доводиться якось до його приладновуватися.

Хвилозопське питання

 Нині онукові чотири роки. Він розв'язує наукове питання любови. Маленькі прикрощі зразу ставлять під сумнів цю головну річ його теперішньої хвилозопиї. Розсердиться, було, на щось чи на когось, ти його розважати, а він відітне:

— Я тебе не люблю!

Маєш! Nothing is no thing.

— Ах, який жаль! А я-ж тебе люблю, сподівався, що будемо приязнитися!

Кілька годин глибоко переживає оту свою прикру хлопчачу нелюбов, обмірковує її можиливі скутки. Далі перепросить тихенько.

Ближче до чотириріччя зробився тонший у поводінні.

— Чого це ти знов гніваєшся?

Обпік поглядом — аж знищує:

— Тебе ніхто не любить!

— Як так — а ти-ж?

Задумливо киває на знак згоди. І знов заходжається втямлювати оту свою до нелюбого цілому сьвітові діда любов. Хвилозопське питання.

Нікчемниця

 Українська наша мова — нічого не варта річ. Ах, не варта?! Бачу грізний острішок брів десь далеко в галірчині. А виборна публіка, бачу, зразу згодна. Хто не згоден, скажіть: яка в їй вартість, властиво? Чи коли який добрий знавець по довжелезних роках ненастанної коло єї праці заробив хоч яку щербату копійку? Тільки клопоту набрався, як жаба мулу. А з другого боку: чи кому за незнання тої мови коли який ламаний шеляг одібрався? Одне садить суржиком — гид гидом, і хвоста нема в дворі, а друге щось приндиться, силкується хоч якось питомо? Ну, то воно все наше. А мова — зайвина, річ не варта й речи. Як закови: тілу — ноша, а душі — савур, щоб не перекинулася.

Compliance & clicker

 Рано-пораненьку, починаючи переклад на "тренерському" семінарі, скільки разів ми чули, що ось ув ангелянській мові троє слів, що не перекладаються й не віддаються по нашому, — а в їх-же вся суть і є! Не готове супільство, не придатна мова, з української душі нудить і верне! Тому сьогодні цілісінький день розглядатимем і на всі боки тлумачитимем оті три слові. От скажіть мені на почин: що таке compliance?

Compliance? Гм, гм... Сказав-би я, що то відповідність. Відповідність? Ага! А conformity? Хай буде згідність. Чи поміняти: згідність туди, а відповідність сюди. Хай буде... Поміняти, га?  От того й мусіте ви мене, тренера, слухати, от того й маєте ви мені, coach'еві, платити. Та ще й грубі гроші!

Гаразд, заплатять. Дак коли-ж слідком за compliance'ом не перекладається й clicker. А цьому що — пороблено? Ваші вроки, а наш пристріт? Не готове супільство? Не придатна мова? З української душі нудить і верне?..

З великої літери "Л"

 Людина з великої літери "Л". Чоловік з великої літери "Ч". Діяч з великої літери "Д". ЛЧД. Усім видно, та нікому не ясно.

Давня валюта

 Талант то давня валюта. І вже здавна тої валюти не можна ніяк протратити, бо на єї не вдається нічого покупити.

Раптом пісня

 Найбільше мене зачаровують музики, грачі, гудаченьки. Весь сьвіт, знай, партачить, а вони, бач, зграйно виводять. На наше щастя, не всі. Дале-ж є: "Раптом стихло усе... і з небес залунала пісня та чарівна янголина"...

Компутар

 Як по нашому назвати computer? Хтось колись, чи не сам Юрко Зелений, пропонував "верстак", як ото був верстак друкарский. А що? Дуже вже схоже: сидимо, дрюкуємо. А хось і стовма може, як справдешній друкар. 

Ой, пізно вже питатися: давно "комп'ютер". Всі звикли розуміти. А от рідномовні литвини, чия мова ніякі держави не цікавить, знайшли в себе традицію. Мають слово "кампут", а за законами їхньої вимови з "кампута" має вийти "кампутар". А що воно таке — той "кампут"? Желехівський каже, що й у нас "компут", то, шануючи слухи ваші, Armeebestand, дуже потрібне тепер слово. А що воно означа, ви й без мене знаєте, хоч таємниця то військова.

От був "компут", міг-би бути й нас "компутар". Бо-ж і латина так подає: "computāre" — "обчислювати". А ми-ж латини не від ангелян учені. Міг бути, та чогось нема. Бо дістала повторну державність та мова, що мали. А иньшої не дано. Хоч у тодішній мові значилася "ЕОМ" — "електронно-обчислювальна машина".

Глибина промикування

 Чую в усному перекладі: "глибина проникнення". Це буде depth of penetration. А чого penetration, куди penetration? Ангелянській мові, здається, й байдуже. "Проникновеніе", одно слово. Всі-ж утямили? Наша мова дарма питається: чи воно куди промикування, проходіння, чи то в які таємниці прозирання, чи рідкого чого проходження, проникання, чи йдеться про чим проймання-переймання, чи знов силою пробій? Сьогочасних словникарів і не питайся: округ ярмарок, в середині шарварок, та в дірку шморг.

Власне мова

 У моєму разі несамовите, несподіване щастя — то коли мене розуміють. Мою, вкраїнську мову, власне.

Змовка наперід

 Хто не певен, чи не обмине його зрадлива варикоза, чи наділять справедливо Бог або натура, може штучно наперід наколоти її синім на ще пружні литочки.

На кохверенції

 Окремий столик. Пише: "Speakers". З послужливим перекладом: "Спікери".

— Are you a speker by any chance?

— No, but I could be. I love to speak!

Послужливий переклад.

— З вас часом не спікер буде?

— Ні, т'але міг-би. Полюбляю спікати!

Не дуже

 Київське явище міське: не дуже чисті й дуже не робочі руки на поручні. Вияв поваги до праці.

Перепощене

 Чудове слово "перепощувати". Коли довгенький піст, то й я, було, перепощу — знаємо таке. Пише зразу которий "перепощений": "Залишу це тут." Ще й не читали, а вже звістка сумна. Не залишайте — облиште це.

Яким довіряє

 Широченний напис: "АДВОКАТИ ЯКИМ ДОВІРЯЄ МІСТО". Оскільки розділових знаків і в заводі нема, й усе пишеться великими літерами, то ясно тільки, що суть якісь адвокати, що Яким довіряє, бо місто й сільському дядькові випадає вірити міським правникам. Сподіваймося, що ті адвокати, а по старому, по гарному — судові заступники, мають при собі якогось писаря, що тямить давати ярміс тій уже пунктуації й підкаже принагідно, як туманити Якима.

Clocks and clouds

 Точного часу не буває. Не буває точки часу. Тому, позирнувши на годинника, треба зразу задивитися на хмари.

Між двома берегами

 У Київі між двома берегами Дніпровими, здається, завсіди точилася війна. То була війна стрімкого з пласким, високого з низьким, правого, яко правдивого, з лівим, яко хибним. Але була й війна польського з московським, а потім і власне враїнського з тим самим, непозбутнім. Тепер-же війна літерально прилетіла й сіла між берегами. Рідкісний білий стервяк надліта.

Хутріна ліра ІІ

 Як-же тихо на хуторі! Тільки на хуторі тепер і затишно. Сирени виють, та ніби в далекому морі, десь між своїми Сциллою й Харибдою. Помалу дереньчить моя хутірна ліра. Я нащадок хуторян. Колись нас, хуторян, спитувалися повиганяти на міські майдани "словом сильним, мов трубою". Теперки по майданах безсловесно мостять і гніздять тяжким вогнем. А місто кличе стогоном.

In actuality

 Моя найбільша мрія останнім часом — пожити хоч кілька год по-за актуальністю. У справжності знов, але не в актуальності. Прокидається й не спить, словами Агатангеловими, "интелиґентність поза часом і просторонню." Бо я вже роками, разом із усім народом, аж лицем заглиблений ув актуальність, ніби п'яниця в салату. Сьвітову салату — невідомо від кого й із чого роблену. А так кортить звести до неба очі — й навіть руки, як поталанить.

Не чуть

 Парадокс: звичайно коли кому ніщо не лізе в голову, то буйно лізе з голови. А от іще буває, що туди лізло й раптом перестало, ніби замріялося там. Тоді виглядають звідти, т'але поки не видно й не чуть. Тільки чуприна й борода помаленьку кучерявляться.

Кумедіянська буда

 Що ближче ми пристаємо возом до Европи (а на возі таш), то ближче виставляння рахунків нагадує виставляння народніх вистав.

А я було чую, та вже німую

 Скінчилася моновистава. Авдиторія вірно німує. Т'але так по товариському. Чи, той, companionably. Бо невідомо, чи потраплять наші земляки по товариськи в мовчана гратися. А британці, бач, уміють. І полюбляють.

Юю

 Он порошок зубний лежить чи стоїть — написано "відбілюючий". Ну, а як вам писати, що він вибілює? Инакше й не скажеш. І те "-юючий" дуже виразно звучить. Усякий природній мовлянин, українець щирий одгукнеться душею на вибільний поклик.

Чим прикритися?

 Як по нашому буде "укрываться", "укрыться" в розумінні "сховатися", "захиститися"? Та так і буде, а не "укритися". Укритися п'ятами можна. То чи надійне наше "укриття", що має прикрити од їхнього "укрытия"?