Кіннота з темнотою

 Я колись у метрі читав книжки, а тепер хіба ахвішки. Ось майнуло: "Для мам — цікаві лекції, спільнота й чай." За лекції з чаєм, звісно, спасибі, бо без чаю не всяка лекція, хоч яка цікава, в голову влізе: треба головою й слухати й разом пити, щоб не так сухо було, суха ложка рот дере. Т'але спільнота! З мене не мама, а тато, одначе намагаюся в'явити, що вабить спільнота там, де можна обійтися простим, щирим товариством. Мені й узагалі здається, що модня тепер "спільнота" всім батькам так само потрібна, як і кіннота з темнотою. Її треба умоглядним. бездітним душам, що ніяк не помиряться на громаді, спілці чи компанії.

Мода як поведінка

 Тепер нам моду показують за кшталтом людей, що без одягу й причандалів, уже зробили з своїм тілом і взором усе потрібне, щоб понад усякий сумнів визнано їх за прояв без глузду й смаку. Це тепер, здається, зветься "актуальність". І це тоді, коли, слава Богу, суспільство від убрання вже нічого не сподівається й не вимагає. Актуальність змагається з адекватністю в доземному партері болота, а за суддю їм дано якогось такого дизайнера.

Тьмяні картини минувшини

 Випадає чудова нагода замодніти, нічого не роблячи. А саме не роблячи наколок. Тепер на шкуру така поведінка, а потім буде инака. Дак ото та инака надбіжить — а ти вже такий, як треба. І з-пишна позираєш на брижнасті, брезклі, безмірно застарілі — сині, аж почорнілі, тьмяні картини минувшини.

Заріс той шлях куп'ям та болотом

 Не варто кидатися рінню в болото. В болото можна кидатися болотом, та чи варто закалюватися?

Четверті покоління

 Замислився я оце, як то в мене часами буває, загадався, й надумав, що моє — вже третє покоління свавільніх і випадкових шлюбів, а далі родин. Ув Европі той процес трохи забарився, тому в них бачимо статечніше ставлення навіть до теперішніх "партнерств". Однією ногою в Европі, т'але міцно стоячи на Азиї, ще держиться старого звичаю Туреччина. А старий звичай був так парувати, щоб добро було. Кохайтеся, чорнобриві, та добра не жди ні тепер, ні від четвертих поколінь.

Чи живе ще Місько?

 А й справді: Міщенків чималенько, т'але чи сьвідомі вони того, що походять од Міськів, чи готові просто з доброго дива назвати гонучка не Артурчиком, а вкраїнським нашим Міськом Міщенком? Тільки не треба відмагатися, вдаючись до народньо-етимологічних версій наших посполитих назвиськ.

Рослинноспоживча атрибутика

 Зайшов до веґитаристської крамниці купити висівок — дуже вже добрі мають. Кругом по холодниках розмаїті ковбаси, що-правда, вдвічі дорогші за звичайні вироби. Й стоять вина — деалкоголізовані. Й теж купилопритупівельні. Хоч хмільне й рослинне, т'але споборники здорових житків його не вживають. Питаюся в продавниці: як хто зненавидів мнясиво, як осоружилося кому п'янке — нащо мати на столі безстидно дорогу й правдивішу за правду підробку? Продагуха насупила брови: каже, дуже так воно зручно, бо воно вже готове, не треба клопоту. Дак скільки-ж доведеться поклопотатися, щоб заробити на такий шедевр гіперреалізму, що так і підманює непитущого рослинника на ганебний поворот до нащих жалю гідних звичаїв!

Тюремницька штука

 Наколювання на власній шкурі — то, суттям свого змісту, глибоко тюремницьке мистецтво. Озирнешся довкола — здається, кругом ув'язенення. А ви думали, що тюрма на плечах, у голові. Дак от-же ні: просто не всі піддалися на ту поведінку, а так разом сидимо.

Хто він справді?

 За старого мовознавця ніколи не вгадаєш, чи з його хоронитель старожитнього мовного звичаю чи просто дуритель молодого тонкого молоднику.

Реставрація

 Як відомо, по польській "ресторація" буде "реставрація" (restauracja). Хай там старосьвіцький хтось мав на увазі підживлення — особисто я помалу реставрую давні житки своїх розкішних предків.

Не в докір вашій милості

 Осуда-пересуда — то така теперішня хворма людяности. Тому звичай не судити теперки майже дорівнює нелюбові й погорді проти ближнього.

Просодія

 Чи зможу я колись ректи отим ненаслідовним лірницьким речетативом наших іще совіцьких, але питомо вкраїнських письменників-культурників, з просодією людини, що тішиться й упевняється в кожнісінькім своїм слові? Ні, вже ніколи не зможу.

Дірка в культурі

 В англосаксонській лайці, подейкують, блюзнірство й далі відіграє аж надто важливу ролю. Як на слухи наші, то це все безглуздий і навіть кумедний двигіт повітря: в нас-бо в самій середині ХХ ст. Бога вилучено навіть як вигук:

— Ой, божечки!

— А ти шо, в Бога віруєш?

Й аж моторошно робилося від того запитання.

А в ангелян, здається, й досі в культурі дірка, словами Сартровими, завбільшки з християнство.

Забльокування

 Якби-ж то в соціяльному житті, як у соціяльній мережі, можна було-б усіх неприємних першим назвати хамиськами й зразу швидесенько шаснути забльокувати. Це-ж так людяно: й воно тобі здиміє й ти для його зникнеш. Тим часом усі живі-здорові й окремо від грубіянства тішаться собі забльокованим життям.

Лячно та весело

 Заплющіть очі що-найщільніше й уявить собі, що ви ані словечка не знаєте з московської, тямите тільки суто вкраїнське, істе. Заплющили, в'явили? Відчуваєте вкрадений сьміх? Із гумору-ж нічогісінько тепер не зрозуміло. Люде балакають-пишуть, тішаться-регочуться, а ви як од гіллі одірвалися. Від московської, зважте, гіллі. Виявляється, що тая мова про нас і грізна, й сьмішна. Лячно та весело.

Не норм

 Не люблю слова "нормальний", ніколи не вживаю його, тож і здрібніле "норм" мені ні до чого. Бо, здрібніле, змаліле, змізерніле, воно — пестливе, пустовливе, пустотливе, а мені вадить. 

Про всякий випадок

 На вегетаричному молоці ясно написано: "OAT". І дрібніше, вже про темний люд, бо може ще не второпали: "вівсяне". Вкраїнське воно, т'але моднє, дарма що овес.

Дак там іще й "green smile" пише. Я це потрактовую так, що, вівса попивши, одне юно всьміхається, а вже друге яке то кисло так оскиряється.

Мильний звичай

 Наш сьвятий дідівський звичай виявляється помилешний: у нас, бач, заведено, не хвалити люде, щоб вони, як той пісенний хміль, зиму зимували, та й не розвивалися. Насправді-ж, найпевніший спосіб затамувати розвій — нахвалювання: "Нахвалили його, а тепер він і несеться високо!" Несеться високо, не цьохавши, не чалапавши. То вже треба їх таких вихваляти, ґречні мої земляки!

Що-правда, поки ви неймовірно тріпаєте головами, воно само вже себе повихвалювало й, собі повіривши, втридорога продало.

Де професійоналізація

 "Депрофесіоналізація",  навіть як трохи вкраїнізувати її — депрохвесійоналізація, — однак виходить не поправна каналізація. Дак що-ж і вдієш, коли саме так справи стоять: усе фахове без ужитку зливається в спад, у нечистий водозбіг. Над виром схилилися якісь напів притомні, тямкуваті люде й щось собі белебенять, а воно знай гурчить. І руки всі обачливо заклали за спину: й щоб не закаляти, гартуючи, й щоб не виказати очевидної незручности.

Наша наукова традиція

 Лиш погляньте на наші прізвища: скільки малярчуків, мулярчуків, ковальчуків, шевчуків із товариством. А то-ж нащадки всіх тих, що вчилися на малярів, мулярів, ковалів, шевців — училися, та не довчилися.