З дрібними перлами

 От як це: не розсипати перлів перед свиньми? "В мене віночок з чистого злота, перлів дрібних та коралю", а кругом — самі свині й тільки болото... Що-ж іще чинити, як іще переплентатися?

Молошна шоколяда

 Молочний шоколяд ніяк не вабить. Навіть і шоколяд. То й що, що le chokolat граматично жіночого роду? А die Schokolade? Та в нас, хай сьвіт знає, чужі слова всі жіночні, як чужі наречені. Хочу, до несхочу напісникувшись, молошної шоколяди!

Не буде він, мов пальма, зеленіти

 Робили з товаришем переклад — предмет такий, що аж у носі закрутило. Йшов, як сліпий та ще й безногий, а також у темноті й без долівки. Звісно, було багато питаннів — не до перекладу, до доповідача. Технічних таких, техноґенних... У кінці, спасибі, не забули подякувати "за чудовий переклад". Знаю напевно, що то був не мій. Натуру маю газардовну, одначе цього разу віддав пальму першенства разом із кадовбом. І не бідую за тим.

Ота манія

 Не полиша нас ота манія — отаманія.

Аж варимось

 Не в'являю, як то воно: вичікувати, очікувати — як вичатувати, вичекати перемогу чи просто якийсь кінець війні. Це-ж що: чатувати на ню, чигати, що аж чиганити?

Ні, ми виглядаємо, визираємо, зажидаємо, надіємося, сподіваємося її, навіть чекаємо на ню. Одно слово, ждемо — аж варимось.

Знову він проходив-повз

 Знов чую, ніде не зника: "Просто проходив-повз." Додатка їм не треба, а без його, бач, ніяк. Не скажеш-же: "Проходив повз, саме прогулюючись із..." Повз що ти проходив, із ким? Ви минали кого чи що? Ні, дак у рехверентній мові, правильній і зрозумілій, можна, годиться: "проходили мимо — вотъ и всё." А в нас, диви: "Мимо колодізь ішли." Це-ж як пак так?

І поки я так роздумував, якийсь чолов'яга дуже спроквола поминув мене: дуже повільно йшов, можна сказати, не йшов проз чи поз мене, а так собі — проходив-повз, ішов-плазував...

Служіння питущого

 Неділею йшов до церкви й перестрів двох питущих. Скінчилася рання відрпава та не звідти вони брели, хоча на виду в обох було передчування якогось чуда-дива. Як сказала одна поетка: "Хочеться чуда і трішки вина." А що п'ють оті чудодії? Мо' й вино — аби хміль. Спершу трішки вина, а далі неминуче станеться чудо: з маленького хмільної насінини скоро виросте їм сьвітове дерево — ото диво буде! 

Я, як, власне, й колись вищеназвана поетеса й собі люблю випити. Т'але воно в мене не служіння, а так собі — невеличка гріховна втіха. А для двох молодих дядьків із питущими пуп'янками лиць, що присьвітили мені вранішньою дорогою до храму — то служіння ціложитенне. Вони вже там у високому своєму піднесенні. А я, бач, ні в тих, ні в сих — іще ні до церкви, ні до чарки.