Серійозність

 Оте вчено здивоване "серійозно?!" намісць простенького "та невже?!" — слідком за теж не надто стилістичним ангелянським seriously?!. Але коли там то своя мова, калічим як хочем, то в нас це набуває тону виправлення й повчання.

Не на часі

 Неслушне виходить сумування, коли так усе й справді сумно — якось воно здається не на часі (з грамотним наголосом на останнім складі).

Довжелезне продовження

 От як не позаздрити на щастячко тих земляків, що не живуть далі, як воно по нашому, а "продовжують жити". І так довжелезно продовжують, що аж обрії знати. Завидки взяли тих, хто живе далі без обріїв, їдучи на охляп, на галай — на балай.

Далі-подалі

 Живеться далі, хоча, здавалося-б, нелегко то, коли не знаєш і не тямиш, де воно, те далі, й що воно таке буде. Ні гадки, ні мрії немає. Й нічого не робиться, що на думці згодиться. Т'але якось саме собі живеться, хоч і не добриться. А минає часинка — й уже добре знати, що це таки далі, що вже наступна стація. Ходить таки, виходить, залізниця.

Перше коти за плоти

 Житецький обиватель іспершу викидає за пліт усю політику, а далі береться маракувати, що воно там, за плотом, і до чого.

Наційональні розуміння

 Якісь є дуже-дуже гарні людиська. Та звідки вони беруться й де потім подінуться — гадоньки не маю.

Лягли і в голову не клали, що вже їм завтра не вставать

 Коли людина культурна смашно виссе всю крівцю з другої, здогадно менш, але теж культутної, виконається її ніцшеансько-мальтузіянське вище призначення. Культурні люде, й загалом беручи, стають де-далі, то все менш перспективні. А натурі й байдужісінько: нишком діє собі, не вгаває. Й от уже одне розчервонілося, як сонце, а друге спорожніло, як небо. А пан-товариш Довбешко й не догадається.