Ти кажеш, гріх клясти й розпачувати?

 А що невіри, не маючи Бога в серці, вірять у людину? Ці дві вірі споріднені: Бог стався чоловіком, а чоловік силкуються обожитися. Невіра мусить вірити просто в себе, як ніби в надлюдину. А потім неминуче розчаровується. Бо скажіть мені, віки: вірячи в себе, хто не впав у розпуку?

На віру

 Антропоцентризм нас остаточно закружляв — аж сьвіт тобі вернеться. Доведеться, як уже й заведено, жити на віру, т'але вже вінчано, вінчано з Богом.

З рота доби

 Ми зло то вбачаємо, а то не вбачаємо. А зло має одну невидиму, т'але відчутну властивість: воно смердить і смердить ненастанно. Тому зала не видно, проте його чути, коли їм задхнулося все кругом. І все душить округ, і всі присмерджують округи. З рота доби дуже чути. Та не слів і пісень, а оцей дух.

Сценарний факультет

 Тепер у вигляді варіянтів розвитку подій розглядаються сами за себе "сценарії". Докладніше сказати, сценарні заявки. З дуже тмянною перспективою кіновиробництва.

Хто в нас за головного?

 У литвинських наційональних шахах трохи менше власних термінів, ніж у наших. Шахи — то множина від короля (шаха). Т'але король — найслабша хвиґура, а хто за найсильнішого? В нас теперки по грамотійському пропаґується "ферзь", що в йому легко вгадується всевладний визір (везір). Литвини називають того "ферзя" по своєму — "гетьман". У нас-же — королева, краля, дама. Дак хто в нас буде за головного?

Бойко

 На московські землі перевезлося було чималенько наших бойків. Тому й прізвище Бойко там як не поширене, то принаймні трапляється. Тільки відповідає не на питання "хто?", а на питання "як?". Тому одна вже тамтешня сьпівачка-голосуха перейнакшила собі й стала "Бойка", щоб одновити власну суб'єктність. Вийшло бадьоро, бодьористо, жваво, метко, моторно, різво, сьміленько й шпарко.

Просьвітний одпочивок

 Юнаком я дуже полюбляв пляжитися:  по київських запісочах, по всевкраїнських річкових косах, по морських зарінках на виїзді. А що-ж — де ще ти тих тіл людських побачиш? А головне — нагода самому показатися й так поженихатися. З часом нагода показатися-показитися почала братися віковою патиною мудрости. Я не належу до племени тих непогамовних дідусів, що на злість вікові, часові й сьвітові цілісінькими гарячими днями показуються десь на дикому нудистському пляжі. А коли вже нема на що видивлятися в дзеркало, то й у чужих тілах починаєш убачати ті самі знайомі відбивки очевистої чи ще прихованої недосконалости й руйнування. Одно слово, нема чого вже смажитися, піскуватися й мокнути, псуючи людові законний просьвітний одпочивок.