Своя хата

 Мовознавці чогось так уважають, що наша мова дуже добре дається римувати-версихвікувати. А от як почитаєш наших поетів, то зразу бере підставний сумнів: дуже вже рідна мова їм заваджає своєю хатою.

Про безсрібників-безскоромників

 Мама ще по старому телебачать, то вже й я, гостюючи, позираю на той екран, а, навіть і не дивлячись, то вже хоч слухаю. Старі, заслужені жирналисті, вже навіть і відверто сиві, проте, звісно, жваві й гарні — а як-же! І мову мають... жваву, безперечно. Рясно притрушену якимись молодечими й суспільно-політичними маркерами, се-б-то москалізмами, англицизмами й полонізмами. Тим часом я собі ось яку думку гадаю: тридцять і три роки живиться людина власне вкраїнською мовою, просто кажучи, смашно її їсть, ніби намащуючи густий кав'яр на ріску чорного хліба, а вкраїнського опрічного слова, вкранського виразу осібного знати так і не бажає. Чи-ж воно не масно, не поживно? Чи-ж тільки воно бережеться й заховується про безсрібників-безскоромників?

Простоволоситься

 Чоловік уже скинув шапку перед сьвітом (хіба де-котрий іще потрапить їсти в картузі). І зробився чоловік не вільний, а навпаки ніби вічно присутній, ніколи не відпущений. Бо відпущений насуває шапку як гідність і нарізність свою. А так "він забув, де він, перед чиїм лице пристоїть". А таки шапкується йому, простоволоситься.

Хвилологів день

 Нині, подейкують, хвилологів день. Якого такого хвилолога-б тим повіншувати? Як ви знаєте якогось хвилолога, то знайте, що то не я.

Поступна дещиця

 Зробив абищицю — заробив дещицю. А дещиця — не абищиця. І в тому є поступ неабиякий.

Заразісінька теперішність

 Теперішні люде живуть тільки в "зараз".

Не журяться

 Століттями наші вкраїнці вживали виразів "не журися", " щось зажурився" на означення навіть просто заклопотаного стану, й менше — власне жури. Тепер-же ніхто не журиться, якось так переживають клопіт. Я от навіть і гасло виробив: "Хто живе, той переживає".