Хутріна ліра ІІ

 Як-же тихо на хуторі! Тільки на хуторі тепер і затишно. Сирени виють, та ніби в далекому морі, десь між своїми Сциллою й Харибдою. Помалу дереньчить моя хутірна ліра. Я нащадок хуторян. Колись нас, хуторян, спитувалися повиганяти на міські майдани "словом сильним, мов трубою". Теперки по майданах безсловесно мостять і гніздять тяжким вогнем. А місто кличе стогоном.

In actuality

 Моя найбільша мрія останнім часом — пожити хоч кілька год по-за актуальністю. У справжності знов, але не в актуальності. Прокидається й не спить, словами Агатангеловими, "интелиґентність поза часом і просторонню." Бо я вже роками, разом із усім народом, аж лицем заглиблений ув актуальність, ніби п'яниця в салату. Сьвітову салату — невідомо від кого й із чого роблену. А так кортить звести до неба очі — й навіть руки, як поталанить.

Не чуть

 Парадокс: звичайно коли кому ніщо не лізе в голову, то буйно лізе з голови. А от іще буває, що туди лізло й раптом перестало, ніби замріялося там. Тоді виглядають звідти, т'але поки не видно й не чуть. Тільки чуприна й борода помаленьку кучерявляться.

Кумедіянська буда

 Що ближче ми пристаємо возом до Европи (а на возі таш), то ближче виставляння рахунків нагадує виставляння народніх вистав.

А я було чую, та вже німую

 Скінчилася моновистава. Авдиторія вірно німує. Т'але так по товариському. Чи, той, companionably. Бо невідомо, чи потраплять наші земляки по товариськи в мовчана гратися. А британці, бач, уміють. І полюбляють.

Юю

 Он порошок зубний лежить чи стоїть — написано "відбілюючий". Ну, а як вам писати, що він вибілює? Инакше й не скажеш. І те "-юючий" дуже виразно звучить. Усякий природній мовлянин, українець щирий одгукнеться душею на вибільний поклик.

Чим прикритися?

 Як по нашому буде "укрываться", "укрыться" в розумінні сховатися, захиститися? Та так і буде, а не "укритися". Укритися п'ятами можна. То чи надійне наше "укриття", що має прикрити од їхнього "укрытия"?