Заразісінька теперішність

 Теперішні люде живуть тільки в "зараз".

Не журяться

 Століттями наші вкраїнці вживали виразів "не журися", " щось зажурився" на означення навіть просто заклопотаного стану, й менше — власне жури. Тепер-же ніхто не журиться, якось так переживають клопіт. Я от навіть і гасло виробив: "Хто живе, той переживає".

Про наїжджих

 Не смакують уже давні лакоти, ласощі, лягоминки, присмаки, смакоти, смакощі: сластьони, коржики, стовпці. То вже як закортить у Петрівку мерзлого, заживають туристичних львівських "смаколиків".

Очі покажуть

 "Чуже лихо за ласощі, а своє за хрін." Цю народню мудрість треба відчути на смак і вже в роті — дотик. Що-до ласощів, то важко дається абстиненція, стримання й піст. А свій хрін і так добре знаєш — нема чого розкуштовувати. То вже вдаєш, що й не чути його, того паління й печіння. Тільки очі вилазять і показують.

Сьогочасний космополита

 Коли наші пращури бгали в голову християнські ймення, то так уже по своєму закрутисто їх повивертали! А теперки їхній нащад іще по своєму викручує: вже не на вкраїнський, а на якийсь містечково-космополитичний копил.

З лихим чоловіком

 "З лихим чолвком і срати поруч не мостися, бо причепиться, що твоє гайно горем смердить." (З благім чалавекам і сраць побач не садзіся, бо ён причэпіцца, што тваё гаўно горай сьмярдзіць.) Ах, яка гіркота й ревність хвильової народньої хвилозопиї! Отак спроста сісти поруч — чи-ж не вияв то найвищого, наближчого, найтоншого до брата довір'я.?! А він виявився причепа, гризюка, з'їдитель, наругач, лихомовник.

Напханий пан

 Пан? Пан, визнає народ. І тут таки, похопившись, легенько додає : "Пан? Гівном напхан." (Пан? Гаўном напхан!). "Народе без чуття, без чести і поваги!", — картає Куліш. А ми що? Тож литвинська примовка. "Єдиний скарб у тебе — рідна мова."