Учасна ката-клізма

 Дуже воно не до речи, що катаклізм, слідком за иньшими запозиченими з греки й узагалі чужими словами всталеним звичаєм не прибрав собі собі в нашій мові милого жіночого роду. Мали-б ми тоді ще їдну промийницю-левативу, тільки що потужнішу: ката-клізму. Бо тепер саме сьвітові ставиться багацько ката-клізм.

Поснула гадка

 Думка спала й ніщо не спало на єї.

Укрицця

 Метрова дикторка старанно, ніби всоте на марудній театральній репетиції, вичитує чарівливим, плавким голоском: укрицця, укрицця, укрицця. "То не вимізковане слово: то живий голос живої душі.", — принагідно завважив-би з такого приводу Панько Куліш. Українське чоловіцтво, минаючи невидимий голосномовник, либонь любесенько в'являє собі розкішно привабну литвинку, що звертається до перехожого дядька просто з перону, де тривожно розташувалася перелякана людність: з-під затишно мнякенького укривала-укриття.

Не тривожиться

 Вже через повітряні "тривоги" ніхто ніяких заходів у Київі, тьху-тьху-тьху, не скасовує: ще там, тьху-тьху-тьху, чи вб'ють, чи не вб'ють, а жити треба.

Вистерегаючись

 Смерть — це таїнство. Хоч-би хто йшов. Туди, де життя вічне. В'являєте, як вони приходять, а там... Усі життьові таїнства, що мало бавлять  житців, мали-б бути зрозумілі через причастя — ще не пізно приєднатися, розділіти. А що за брамою — ніхто не зна. Біймося за темних, за душевно чорних і... за себе вистерегаймося.

Щоб подихати

 Ми знали, християни, що людина — слабка та підла. Т'але, стривайте, стільки стало вже в сьвіті слабкости й підлоти, що й слабка та підла християнська людина розтручує ті тиски, сили й тлуми, щоб хоч подихати.

Галич

 Не знати, чим можна теперки привернути пристойну й заслужену увагу — що справді має дастатню вагу? Тому увагу доводиться просто прилюдно красти просто з пазух, щедро роздаючи лящі нерадим заґавленим потерпільцям. А галич усе літа тим часом і збирається в де-далі, то все тісніші зграї.