Минущі заходи

 Слухаю The Passing Measures Давидові Лянґові. Мінімалізм — що тут скажеш! Нічого доточити. І любиться мені — ще й тому, що давно, можна сказати, постійно, перманентно, ніби пергаменно,  живу посеред жвавих, оперативних, а все минущих заходів. Вони здіймають таку куряву, що й сонця не видно. Чи місяця вночі. Застують усю вічність і неминучість. 

Козацькая здобиченька марне пропадає

 "Свої болі — пусте, сьвітове горе велике." Так, здається, має думати Вкраїна. Воно й слушно виходить. Наша біда показала, який тепер сьвіт настав. Про христинина то й не несподіванка зовсім, але чогось не лекшає: знав я, знав та ще й вірив-вірував, а що з тим удіяти? Чим зарадити сьвітовому горю? Лягти вмерти. Дак уже не раз виглядали кончини сьвітові. Полежиш-полежиш, а кончина все не йде. А в животі бурчить і бурчить. Одно напевно, як і дума думала, а пісня піяла: козацькая здобиченька марно пропадає.

Болюче розширення

 Екран, чую, "розшарюють". Ніби розшаровують фасеткове око. Так швидше. Не зрозуміліше, а швидше, без тями. Бо де тяма, там і болі ширяться — ширяться, ширяють, здобичи виглядають.

Чия то була заля?

 Ностальґійно згадують УССР і її ТБ. От хоч узяти "Катрусин кінозал". Не сікатимуся й не питатиму, чого не "кінозаля". Дуже добре пам'ятаю ті часи: аби мультики, а там хоч як уже назви. Бо йнакше доведеться шукати за кінозалею чи, бува, дивитися якийсь московський "Будильник". І дуже добре, що була Катруся: хоч не Катюша, дякуєм і за це. Т'але чого з Катрусею нянькалася тьотя Катя? Катруся-ж од тітки Катрі походить. Чи здалося поліпшувачам мужичої мови, що тітка — занадто грубо, а тета — надто вже по галицькому, що Київ — таки не Львів? Що-правда, в Грінченка знаходимо слово "тьотя" з поясненням, що то "у дѣтей: всякая женщина". Зате Каті й там ніде нема: маємо Катерину, Катериноньку, Катериночку, Катрусеньку, Катрусечку, навіть Касю й Каську знов галицьких. Мало! Треба таки Каті. Скільки кругом Кать! І ні однісінької Катрі.

Наслідуючи поета Андрія Підпалого

Звін — дзвін. І навіть він.

Зірка — й од дзюри — дзірка. І тільки дірка, дзюрочка від зірки.

А де-ж городина?

 Скрізь ходжу й бачу тільки "Овочі та фрукти". Ще назвіть "Овочі й садовина": repetitio est mater studiorum et vas consolationis. Але де-ж та городина?

Серед книжок

 У книгарні "Букініст на Печерську" двоє продавців сумно сіли самі серед книжок. Один мацає телохвон, а другий лапає лапанку.