Вперше й в-останнє

Подужаний змій іще дочмихує останнім куревом, а князенко вже відтискує на князівниних устах перший переможний цілунок. Уперше й в-останнє, стоячи на чужому костокрилі, переживає він такий особистий зліт.

Літературна мішанка

 Гадаю, час у же нам привітати себе з появою рівнолежної норми нашої мови літературної: з літературним суржиком. Він одрізняється як од колишньої мови літературної, як і од суржика простого, мінливого, базарного. Там, де маємо письменство, перекладницво, журналістику, скрізь уже приговтався літературний суржик. І буде незмінний, бо істнує й перемагає слабкіші бійологічні відміни не то на письмі, ба й, підозрюю, на скрижалях. Хіба що лежать ті скрижалі, — таки не валяються, а статечно полежують, ретельне, поправно розбиті, — не на вершині громохмарної гори, а десь у закуреній юдолі повсякденщини.

Курена молодиця

 Дуже гарна, скажу більше, смашна на вигляд молодиця ненастанно пропонує в "Фейсбуці" таки курену, а не копчену, як вона гадає, рибу. Вірмо, що рибця таки й справді добренька. А от чи сама молодичка сласна? Бо чи рибою вона тхне, а чи тільки трохи піддимлена?

Найкраща в сьвіті

 Як одисти, як одисті, сьпіваймо оду перекладниці-трудівниці, мудрій дівчині казковій, що намісць важко зрозуміливої для нашого вченого письменности интелиґентного народу, поправної, так зветься, вкраїнської мови обира для свого перекладу ловкий, бистрий і зручний суржик. Вправна комунікаторка вирозуміла, що інтелі-ґібільне, не має бути интели-гибельне.

Дак а якого-ж образу нам до такої майстрині вжити? Бракне надпоривних слів. O my Luve's like a red, red rose, їй-бо! Насьмілюся сказати... дика рожа. Та щоб, ховай Боже, не скаламутити-збаламутити мішанкового менталітету ні самій перекладчиці, ні вдячній її авдиторії, поквапимося пояснити, що дика рожа — то зовсім не теє, про що зразу подумалося тямучим переносникам усесьвітянсткої сьвідомости, не теє, на що може легко покривдитися сама фахівчиня, потайки напровсяк підглянувши справжінсть у маленькому люстеркові. 

Дика рожа — то виклик, суперниця нашій садовій троянді з правильним садовим наголосом, троянді-чужинці, пишній грекині. То наша рідна, тут і зросла шипшинонька лісова, найкраща в сьвіті за об'єктивним сьвідченням її вірного розмовника-ясеня:

"Он бачиш, там питає дика рожа:
— Чи я хороша?
А ясень їй киває в верховітті:
— Найкраща в сьвіті!"

Ну, піду собі, отакечки відсопілкувавши: вже час до лісу бидло виганяти. Там побачимо, як воно буде, одно відомо непевне: німого і лісі  в нас нема нічого...

За чужа

 Ідентичність то-ж ніби тотожність. А от не витанцьовується! Бо ідентичний виїде кудись, витягне повний тас своїх ідентичностей і ну бідувати. А тотожному скрізь тотожно, все тотожно: й країна така, й люде такі, мандрівачка наша тіточка, доріженька пахне. І так усе веселенько, за чужа.

Трохи підковзуючись

 Чимало хто з живих діяльних писунів ніколи своїх учених знаннів не перевіря. Спокійнісінько наскочили на слизьке, вклепалися й сидять, трохи підковзуючись.

По вченому

 А ті слова, що накопав по гнаних словниках, називатиму геологізмами. Їй-право, так по вченому звучиться! До того, не архаїзми з них: живими були закопали.