Мудерно-кодовано

 Гарма-дарма виробив слово "часовість": ніби треба до хвилозопиї. Що таке й не дочасне, й не тим-часове. Нам часове, одно слово. Й оце сидю думу думаю: а чи не приховує часовість у собі ще й якусь Չ-совість, мудерно кодовану?

Така зустріча

 Навіть видатні тепершні мовознавці, щось не подибують, а саме зустрічають у мові: либонь десь умовилися про таку зустрічу.

Український комп'ютер

 Дослухаюся: переклада-балака, що твоя машина, майже комп'ютер. Тілький такий комп'ютер — наш, український: тут його виробили оцими пучками й тут на йому тими пучками оце таке виробляють.

Українське страйкування

 Український страйк це коли працють люде без ніякої тями й умілости, т'але самі про теє не знають — от і виходить, що страйкують.

Овоч нахрапу

 Декотрі люде запопадливо плекають у собі й урочисто дарують сьвітові самий-но дорогоцінний овоч нахрапу. Та ще й чудуються, як хто не їсть.

Не гребе

 Добрий городник ляже в землю як жадане добриво: з права, ввесь, чорними долонями сягаючи лона й надра. Тільки що здивуює переплазий кріт, що такими руками воно чомусь не копає й не гребе.

Земля ззіла

 Декотрі свого хову політичні оглядачі, як виявляється, неспдоівано добре потраплять тобі городникувати. Однак на тому не обмежуються. Хоч обрежна прадідівська мудрість театральним шепотом і підказує: "Знай, городнику, своє городництво, а до панстких справ не мішайся!" А от із мене таки справді скромний трудівник, скромний навіть овочами тої вже праці. Тому найбільше люблю опікуватися гноївкою, чи пак гнояркою, термінологічно відомою в теперішньому просьвіченому народі як "компостна купа". Так іспитуюся примножити плодючість піскуватої в нашому садовому товаристві землі. Не дивуйтеся, добрі люде, що взяв піскувату, чи напитав її в нашій чорноземній Київщині. Просто чистили озеро, та й висипали купи не компостованого піску просто на рідні чорноземи, а ділянки тії, щоб не гуляли, роздали трудящим ув управу, чи пак обробіток. 

То вже я роками пораюся з тими гноярками. До сугною підсипають отої нашої бідної, піскуватої землиці, щоб було. І земля проглинає сугній, масно наїдаючись, ситчаючи й обертаючись на чорний родючий ґрунт, ґрунт мойого недолугого мужикування. Земля їсть — довго жує, т'але ззідає гуть усе. Городянин землі не друг: він її, неньку, все спитується на ложі придушити, заваливши крижаними камінними подушками й перинами. Одначе й там, під чавами, цямкає й чвакає ще жива по багатьох городянах (і гродниках земля).