Дзиґа

 Спинити вертливий сьвіт на собі — ось чого допевняється всяка, навіть незбожна, духовність.

Бріднявий дріб'язок

 Правдиві поети кожної щирої, а не артистично-двірської доби, спитувалися домогтися сьвятого божевілля. Це коли ти сам нестямний, але ввесь Божим обнятий. Бо власний у нас тільки бріднявий дріб'язок.

Вічно немічні

 Коли лежу на застуду, як оце тепер, усе від мене писане здається мені безглузде. А як кине в пал —то й божевільне. А читачеві й завсіди так. Можна з того виснувати, що читаченьки наші вічно немічні.

Ощадливо

 На довгім слові "ощадно" не приощаджатиму ні часу, ні простору. Просто з сірого каменю буденної прози струменить щира поезія: ощадливо-ощадно-щадно-дно. А звідки оте "щадно" взялося? А звідти, де нещадно було.

Геть чисто

 Геть чисто не вмію сьвітлитися. Бо як то — скупчувати красу, відбиваючи сьвітло? Краса поглимає сьвітло, а потім випромінює його, ставши до темної камери спиною.

Надприродня мова

 Правдиву поезію пізнаєш по тому, що в такій неприродність поетичної вправи долається ніби мовною природністю, а насправді — звитяжною надприродністю.

Поклоніння красі

 От сниться чоловікові краса — хай і ввиджається надурно, а таки мріє. А він бере й будить себе власним хропотом — яке блюзнірство! І де тепер побачиш іще тої краси — на стіл-же не подаси. Було пасти й їсти мисленими очима.