З лихим чоловіком

 "З лихим чолвком і срати поруч не мостися, бо причепиться, що твоє гайно горем смердить." (З благім чалавекам і сраць побач не садзіся, бо ён причэпіцца, што тваё гаўно горай сьмярдзіць.) Ах, яка гіркота й ревність хвильової народньої хвилозопиї! Отак спроста сісти поруч — чи-ж не вияв то найвищого, наближчого, найтоншого до брата довір'я.?! А він виявився причепа, гризюка, з'їдитель, наругач, лихомовник.

Напханий пан

 Пан? Пан, визнає народ. І тут таки, похопившись, легенько додає : "Пан? Гівном напхан." (Пан? Гаўном напхан!). "Народе без чуття, без чести і поваги!", — картає Куліш. А ми що? Тож литвинська примовка. "Єдиний скарб у тебе — рідна мова."

Відміни мовчання

 "Мовчить — як усравшися." (Маўчыць — як усраўшися). Виходить, не всяке народнє мовчання срібло-слово визнає за злото. Порожня бочка гучить, а повна мовчить. Але чим спотонову була повна та бочка? І від чого тепер порожня? Бо спершу гучала, а оце мовчить як ніби...

До казки приказка

 "Крутиться — як собака сере." (Круціцца — як сабака срэць). Ах, як виразна картина! До речи, як поправно тут наголошувати: "сере" чи "сере"? Просодія рішуче вимагає закінчального "сере". Наша мова, на щастя, вміє гнучко рухати наголос, оздоблюючи крилатий вислів барвистим хвостовим пір'ям.

Багато теперки доводиться покрутитися, перш ніж хоч на копійку здробиш діло й діждеш утішного висліду, хоч посліду. Тому приказка саме до казки буде.

Приорані приоритети

 Ще з литвинського гепо-гайнового: "Корчма горить — у вогонь лізуть, церква горить — сраки гріють." (Карчма гарыць — у вагонь лезуць, церква гарыць — сракі грэюць.) Це, вочевидяьки, про перевагу матеріяльного над духовним. І образ огню! Духовний не гріє, а сивушний — запеклих не пече. А ще громадські першенства, по вченому — приоритети приорані. Прошу порівняти з українським толерантним: "Доброго й корчма не зопсує, а лихого й церква не направить." А поки порівнюєте, пригадуйте, що "всіх нас сира земля порівняє".

З навички

 Чудно бачити, як люде, втративши працю, однаково з завички страшенно втомлюються й тяжко сплять до півдня.

Отакого меду

 Декотрі таємні литвинські приказки з калом змушують тяжко замислитися над цією темою, що вона дає безневинний лайливий вихід складним народнім почуванням. Ось подаю в легенькій своїй обробці, чи не здадуться комусь намісто звичної, та не звичайної в нас з діда-прадіда мішанки з московщиною: "Бжоли — погань, мед — лайно, ще й пасішник заодно."(Дрэнь пчолы, гаўно мёд. Гаўно дзядзька пчаловод). І поруч родиме, пристойніше: "Ледаякого бортника й мед ледачим пахне."

Яке широке перевсьвідомлення вічного творчого медяного чину! А спосіб вислову сприйняття — народнісінький. Одно слово, все як любить наша интелиґенція: всякого гівна по лопаті. А власне лайно, як той мовляв, ні смердить, ні пахне.