середа, 21 жовтня 2026 р.

У міжмовному рові

 Наша провідничка ( кажуть "ґід" чи й гидезне "ґідеса", хоч за Кримським і Єфремовим уже й "ґід" — гад-барбаризм) — дак от наша, кажу, провідничка в Чехії не без міжмовних постережень. Чеська мова, каже, нам легка, тільки денеякі слова кумедні здаються. От, скажім, pozor — гадаєте, то зрозумілий українцеві "позоръ"? Ні, то увага в них така. А pivnice — то місце, де пиво п'ють.
Тут я собі гадаю зрадливо: а чи "місце. де пиво п'ють" у нас якось инакше називається? Хіба воно не пивниця буде? 
Овочі, далі попереджає провідничка, то не наші овочі, а наші хрукти. Тут мені пригадалося, як я намість "плід", сказав що то "овоч нашої праці". Пильний учасник, свого хову вкраїнознавець, аж у виступі не стримався, відзначив: то не той, кае, овоч, що овоч, а наш, нашої проці плід.
Дак от щоб ми знали, що в нас, як і в чехів з поляками, овоч то плід, а мийня то — не "мийка", що šatna й szatnia — то й на наші шати, треба було-б нашим україністам-хвилологам не московську товкти в надпориві порівняльного славістичного мовознавства, й не ангелянську, як тепер ув україністів заведено (бо то дві мові — ворогині наші й суперниці), а близенькі мови слов'янські: польську, литвинську, чеську, словацьку. І суворі чехи скажуть вам своє стримане "děkuji", "díky " — не викоренений коренізацією дикий недобиток-германізм. Але спасибі, що не русизм.

Плиткіше

 От я ніколи не замислювався над істнуванням міжмовної простороні. А це сидю, думкаю багатію. У писаному перекладі нема чого й здогадуватися: між перщотвором і перекладом легко розлягається вбійча безвода пустеля: "Дев'ять день хліба в устах не маю, на безвідді погибаю.". Тому обачливі продуктивні (аж продовольчі) перекладчики воліють од коша далеко не одходити. Тут кіш — чужа мова, бо своєї й за обрієм не видно. То й нехай собі.
А от усний переклад — як із їм? Я собі в'являв два рівнобіжні струмочки: з однієї води перестрибуєш у другу, з живущою в мертвущу й назад — й там, і там як суддя в суді, се-б-то як риба в воді. А що в стрибку: чи є життя поза межами чужої й рідної водяних стихій? Що відбувається в повітрі? Є підозра що в де-кого то не артистичне salto mortale, а тихий мокрий переповз.
Чи це два береги однієї ріки, й хто сьміливий і вправний, то править на бистрину, а котрі обережніші — не пускаються якогось берега? І здебільша то чужий берег — там, звісно, міліше, безпешніше, менше корчів. Одно слово, хоч і галицьке — плиткіше.

неділя, 18 жовтня 2026 р.

Купецьке й покупецьке

 За покуп не прошу, т'але коли вже мені подякують хоч за покупку? Зробіте мені колись, крамарі, таку ласку. Як Великдень буде!

субота, 17 жовтня 2026 р.

На полі наполійськім

 У Дубровського (Київ, 1917): "Мнѣ довелось побывать въ Неаполѣ — Мені довелось побачити Наполі." А мені от не довелось... Та не про теє балачка. А про те, що Napoli. Ну, в Ізюмова ще Неапіль. То нехай хоч Неапіль лишиться. Бо Брюксель ізюмівський, кажу, вже, той...

Моя хата на одшибі

 Ну, гаразд, люба наша интелиґенціє, приказку "Моя хата скраю..." нам вороги попсували, згризши оте "я першим ворога зустрічаю". А її варіянт "моя хата на одшибі"? Що до його припасувати, щоб гідно було? Порадьте нас, посполитих!

Міністерство скарбу

 Чудові нам за Перших визвольних змаганнів увижалися назви наших українських міністерств: Міністерство чужоземних справ, Міністерство скарбу, Міністерство справедливости, Міністерство доріг, Міністерство хліборобства, Міністерство харчу, Міністерство народньої осьвіти, Міністерство торгу й промисловости, Військове міністерство, Морське міністерство, Міністерство державного піклування. 
А тепер погляньмо, що ми маємо, а чого кат-ма. Кажу-ж вам: nomen est omen.

Не вдарять і минуть

 Дубровського "Московсько-українська фразеольогія" просто переклада: "Мимо проходить —минати". Тай годі. Звідци церковне гасло "Подайте — не минайте!" Того й не минають, того й подають. І стоїть церква. А в'явіте собі поклик "Подайте милостину — не проходьте повз!" Не вдарять, минуть.