Чай знічев'я

 От лихо моє, що я чаю не люблю. Ангеляни, було, як хліба нема, то чаю поналивають і сьорбають — так лунко, церемонно. А що мені чинити? Тільки слухати саможертовного хлептання й несамовитого клекоту ложечок, що ревно вдають, ніби розколочують цукрище по филижанках:

"А ми у кухні пили чай знічев'я

І говорили про вірші Драчеві..."

Щонаймайстерніше

 Теперки наймайстерніший усний переклад — то переклад найдешевший. Тонко на гроші, й у тому виявляється конечна делікатність, аж тендітність. Ніжний перекладчик, не допивши молочка, не доївши хлібця, обійшовись без печеного на багатті яєчка, легесенько переклада, майже ні до чого не торкаючись язиком за зубами.

Довга, невимовна депрофесійоналізація скрізь ніби суцільна, дале-ж отрою ніхто не стане лигати: несмашного, невміло напораного ще поїдять і похвалять, а вже труйного й не лизнуть — і не проси. Та що це я все за їдоме? Голодній курці просо на думці. Насправді-ж усний переклад — великий чоловік. Бо-ж усі вкраїнці не мовлять усно, а собі перекладають: хто з московської, а який мисливіший — то вже й з ангелянської. А так з простоти сердечної й не балакають. Тому пильнувати тра фахового перкладу.

Перекладар — як той музика: їдного не беруть до симфонічної оркестри, то він голодом намлівається, а другий, улишний, за двері шелеп — і вже має й хліба, й до хліба. Хто там ті ноти чує чи слухає? А грошви накладуть повні капелюхи.

Оце-ж і я такий. А хто замолоду балює, той під старість старцює. Танцює й старцює, так виходить. Конкуренти, котрі статечніші, вже давно намовляють мене, правити за свій труд добрі гроші — ну, як за батька. Та послухавши їхньої ради, так і знай підеш із довгою рукою попідтинню й попідвіконню. Рука довга, а в жмені цидулка пожмакана: "подайте купу грошей!".

Вашингтонська заля

 Перекладав оце про славне вашингтонське будівництво. Подейкують, гамерицьким ревізорам уже аж п'яти сверблять бігти перевіряти ту, як з'ясувалося, протизаконну забудову. 

Перекладав, так ніби пильнував коло тої роботи, що й не розгинався (сидів хильці). Дак коли-ж недобре записалося, попрохали наново начитати — post-ptoduction такий, инакше й не скажеш. Добачаю в тексті, ніби моєму власному, "бальний зал". Тю, а де-ж моя балева заля, що за єї я змагаюся від славних часів незабутнього show "Танцюють геть усі!"? Маєм бальове, балеве, а таки кортить у Петрівку мерзлого: "бального" такого.

Не зовсім тепле

 Не було в нас, українців, досі нічого втепленого — тільки тепле. Та на все свій час: теперки втеплене дуже просять брати-купувати. Це либонь такий мнякий перехід з теплині під холод, од лагіднішого підсоння до суворішого клімату. Що-ж, колись так і з голодом бувало: наїдалися, їли, під'їдали, а потім і зуби на полицю. Так тепер на полиці розляглося втеплене.

Гострий кордебалет

Наш сьогочасний усний переклад — то така балетна постанова, де прем'єрам (і примам, звісно) не стренчено аж надто витанцьовувати. Ніби гасло на завісі з боку злого, на спідці: "Танцюєш ти, бабо, дрібно, а се тобі не потрібно." І дідові не потрібно. Хоча денеяки баби, а надто діди на теє не вважають. Насумрюється згуртованіший і, до речи, ліпше оплачуваний од соціял-демократичної щедрости кордебалет.

Ніде немає

 Мали вже ми мову, що забрано її. А хто забирав, хто віддавав? Майже все відомо. Маємо безліч дуже мовних, навіть, спасибі Всемережжю, не редаґованих од сьогочасного редакторства пам'яток. Пам'ятки там скрізь, а тут пам'яти ніде немає.

Земельна справа

 Чи треба нам справді того "аграрного" всього, тих "питаннів аграрних"? Аби земельку забуть. Але вона нас не забуде в кінці. Ми їй, земельній справі, справіку совї.