Прусова тяма

 Лихо прусове в тім, що він усе тямить. А що він тямить? А що не буде вже йому Прущини. А що буде? Ну, Німеччина може, Польща либонь. І вже напевно Европа якась-то буде, як не хороша на вроду, то добра на молоко, а потім і мнясо. А Прущини вже не буде тямущому прусові ніколи. Й тяжко-тяженько він теє тямить.

Ненастанна шкода

 Чи варто служити неуцтву й невігластву лиш заради того, щоб не прийшов дужчий і не відняв у тебе роботи твоєї? Ти знеможшся шкодячи, пустиш із обшмульганих рук тупого, визубленого-вищербленого мотико-дзьобака, а робот-працюк прийде, підбере, переступить тай піде собі далі намісць тебе невтомно вадити.

Об одинадцятій

 Рано-вранці вийшов чоловік господар наймати перекладчиків на переклад свій. Підпирало стіни їх кількоро таких, що мали снагу відробити цілий день дбало й штудерно. І згодившись із робітниками  на день по динарию, післав їх у переклад свій. І вийшовши коло третьої години, побачив инших, що стояли на торгу без діла й мали снаги, дбалости й штудерности на решту днини. І рече до них: "Ідіть і ви в переклад, і що буде право, дам вам." Вони й пішли. Вийшовши знов коло шостої години, зробив так само й із тими, чиєї моци ставало домацати до смерку. Вийшовши-ж коло одинадцятої години, знайшов і тих, що досі вешталися безпотрібно, бо знали, що їхньо сили ледве стане на теє, щоб узятися й підважити, та вже не штовхати.

Як-же настав вечір, посходилися всі тії трударі-перекладарі однаково працею зморені й доморядник кожному дав у руку по динарію. Й усі взяли, бо більше не давали. Т'але не дано було й менше.

Й усі перекладники відійшли вдоволені. А надто тії, що щирували од устанку до смерку. Бо мали не то запал і спромогу, ба й знання на всю причту Господню, що "будуть перві останнї, а останнї перві". Хиба не за динария згодив ся єси зо мною?

ШИ-мова

 ШИ вже вивчив сучукру (сучасну-українску-мову), готовий нею адекватно послуговуватися, заміняючи й заступаючи носіїв: пере-мовців, про-слухачів і про-кладачів. Тому сучукру вже можна перейменовувати в ШИ-мову, а переобтяжених носіїв, що так вигадали часу простудіювати мови поправної, саме час замінити на дійових ШИ-ндивідів, що відбули змашиновану науку. Живі (не в мовному розумінні) суб'єкти готові до об'єктивації й своєю стерильною працею самі готують медично чистий перехід.

Виявлена хворість

 Десятиліттями ти терпів, слабував, нездужав, а тепер виявляється, що всесьвітня людськість має на той стан як не раду, не ліки, не діягнозу, то хоч слово людськеє. А слово те гарне, вчене — ерґохвобія. Та ще й і з нашим, ріднесеньким "хв" хороба. Боюся, то вже й ergo sum. Зважте й завважте, вельмишановне громадянство: не лінуюся, не гиджуся, а... боюся просто. Боюся, бо там, де в трудящих ерґономіка-економіка, я собі ерґохвобію маю-плекаю.

Народня помийниця

 Коли балакаєш учено кількома мовами, то вже, хоч і несамохіть, розрізняєш між ними: кортить, бач, опрічної виразности. Коли-ж ізнетямка бурхаєшся в одній помийниці, то байдуже, що туди ллється й як там хлюпощеться. Було ин'як, а тепер ось так.

Казка про добру країну

 А таки мрія про "добру країну" є нездійсненна, та й квит. Бо поки ти мариш тою доброю, вона собі знай подається, посувається, пускається спокволя собі берега. І коли твій нелеґальний човник нарешті тицьнеться мокрим писком у мнякенький бережок, як довірливе цуценя, що втратило теплу матір і шука людської напаленої хати, той бережок уже сам був до тебе похилився, став до тебе спуховий, положистий. Уже не такий він чужий, уже більше твій, уже потіснився для твого човниченька. А хіба твоя країна буває добра? Ану-ж, пригадай!