Критика щирого розуму ІІ

 Переважна частина критики легко описується: переконливе (чи бодай переконане) пояснення без розуміння. Насправді критика має бути більша за критиковане. Чи хоч більша за те, що ми про критиковане знаємо: "Критика щирого розуму".

Смаковите життя

 "Втішайся нектаром, амброзіїї глитай!" Моє влюблене гасло поетові, поетове поетові гасло. Не вдається мені самому отак утішатися, то може й добре, що з мене не поет. Бо тут і народня мудрість обережнісінько так підказує: "Скільки смаку, стільки й гріху." Олімпійці (не спортовці, а богове олімпійські), було, понапиваються нектару з амброзією тай заходяться вже грішить, як не смертно, то бессмертно, по своєму. А наше життя яке? А житецьке: за тую криху мало гріху. А часом і зовсім журно: не стільки смаку, тільки більше гріху. А що-ж: без гріху та без лиха не проживеш, а на гріх не спасешся. 

І ще цікаві ми знати: з погляду нормативистого нашого мовознавства, оте "гріх-у" з двома наголосами — гріх чи не гріх?

Не до людей

 Направляймо мовлян із любов'ю. Не до людей — до мови самої.

Вже обридло

Так іще не що давно почав пристарюватися, а вже, диви, нудно, вже обридло.

Ідентичність без вибору

 На старих сьвітлинах бачимо, що маленькі паничі в платтячках, як і малі панянки. Бо підгузків теперішніх не було, то не з голою-ж їм було сьвітити, наче якесь село? Навіть і слова "підгузок" не було — така біда. А що-разу прати паничеві штані, то вже челяди жалували. Бо коли даґеротип, то вже й народолюбство.

Гарбузами

 От чоловік, диви, щиро, непохитно, невтомно пише й пише, й пише. А мова, бач, українська, ніби рідна, т'але красуня горда та пишна, з горіха зерня, то-що, віддячує йому за те писання-женихання тільки натурою, а саме гарбузами. Не мо'на витримати! Та якось витримує.

Наші обриси

 Один надзвичайно працьовитий історик літератури пише геть про всіх письменників, але чогось не нариси, не життєписи, не есеї, а чи то "сільвети", чи то "сильветки". Ну, як на те пішлося, то ми, письменники, як, власне, й прості люде, маємо ще й силюети й навіть обриси. Один із наших так був і написав: "На темному небі чорним обрисом виявлявся з боку Марків вид." Бачите: на темному, чорним. Але-ж навіть і в тому Маркові було либонь щось опріч темного й чорного, щось таке варте сьвітлішої уваги.