Малий вихід

 Коли надбігає захекана вістка про смерть, чути й трохи видно, як десь там, у непевній серпанковій глибіні, на ар'єрсцену човгаючи виходить сьвідомість-страждання, кланяється на два боки темноті й сліпо мружачись іде на сьвітла. Десь на дні безоркестрової ями повзунцем гомзається гопак macabre.

Воно тупе

 "Яке-ж воно тупе!", — радісно-здивовано кричить на всі мережі грізне громадянство, цільно влучаючи пальцем. Тільки мудрий мовчить, бо давно звик і не дивується. 

Географівна

 Даруйте, т'але ми маємо власного грапа з грапинею й грапівною. Слова ці надійно залексикограповані. Тому до географа можна сьмілко ліпити географиню, не натякаючи на жадну титулатуру. От тільки що робити з георгафівною? Адже скрізь оголошено, що "жінки й дівчата", а не, скажім, просто жіноцтво. То чому дівчина не може титулуватися географівною?

Метро як міська божевільня

 Божевільні в метрі полюбляють посиджувати на спорожнілих лавах і проходжуватися спорожнілими плятформами. Хоч ті плятформи й не політичні, шаленці однак виступають на їх із тихими, переконливими пилипиками, звертаючись до змушеного відсахнутися сьвіту погрозливо й зухвало. То, здається, їхній єдиний тривкий спогад про колишню притомність: як вони воювалися були з панством-громадянством.

Потойбіч

 Слово "потойбіччя" сенаційно вирина то тут, то там. Не вважаючи на те що, а може саме тому, що про тогосьвітнеє життя ми нічого певно не знаємо. А от що знаємо, так це те, що з прикметника "потойбічний" іменника "потойбіч" викроїв поет Павло Тичина. Поетичну вигадку когось закортіло здовжити. І хоч нове слово не суперечить українському словотворові, проти "потойбочи" воно здається вже зайве.

Гірка зірчиця

 "Зірка" — таки справді слівце роду жіночого. Т'але чи цієї, суто гараматичної, ознаки досить, щоб показати, що зірка — повноварта жінка, скажімо. Бо гараматична ознака набундюрилася, а логічна — показує невідь куди й, здається, показує дулю. Бо жіночого роду й голова буде. А до голови, як звісно, треба булави. От жіночого ніби роду булава наставляється вже цілком виразно. Того й доводиться, хіть або й нехіть, різного роду голів парляментів церемонно величати спікерами й спікерками.

Тай дуже багато маємо ми жінок-зірок — цілу гибіль. Бо от не знаю, як у якому ділі, а в нашому, перекладницькому, всі перекладарки, перекладачки, перекладниці й перекладчиці — зірки цілком певні. То як-же в тому метущливому мерехтінні, в тій, сказати-б, зірчиці, вирізнити яке більше сяєво, щоб постала переконлива, поважна хвеминатива? А от слово "зірчиня" як? Еге-ж, переконливо? А вже на поважній відстані позаду зірчиці може виступати зірчич-їжачич (бо дуже променів гострих). А далі хай теліпаються всякі зіркуни й зірчуки.

Дзиґа

 Спинити вертливий сьвіт на собі — ось чого допевняється всяка, навіть незбожна, духовність.