Пророк серед народу

 Шевченко — не такий, як ви, єсть. Хоч ошишачте його, хоч ошоломте, хоч заберіть од його пророчу патерицю. А в тому, в чім він такий самісінький — ви його не знаєте й не впізнаєте, як наіть пустити між народ із голеними вусами в півбарубоцьких сусьвітніх лахах.

AEI

 Emotional intellegence має, та не може замінити вихованости, ба навіть простої интелиґентности. На виховання треба поколінь, а на те вже нема часу, нема влади, нема ради. Теперішні покоління можуть, передаючи штахвету, хіба дати одне одному дулю на розпрощання. Простіше зразу покластися на artificial emotional intellegence, AEI: хай собі коло нас попанькається.

Стережись і пильнуй

 Полюбляю дивозні слівця (от, приміром, експозитура), та не люблю повсятних словес. Здається, в вигуках "стережись!" і "пильнуй!" більше глузду й змісту, ніж у всій картоновій конструкції "безпеки життєдіяльности". Насправді живодіяльність — те саме, що життьова сила, живець. Безпека живця? Поки живець не ввірвався — він цілком безпешний.

Послідній послід

 Багатьом нашим вельми шановним колеґам здається, що доречно казати "послід" на послідовний переклад. І правда тому: їхній послідовний нерідко нагадує щирий послід. Хоча добрий хлібороб саме чоло продає, а послід їсть. Що таке "чоло"? Ах, чи не однаково! Пташачий послід — либонь-же він легкий, летючий. І після родива розумового — послід: перше народило, а друге (перекладом) — напослідило. Маємо, до речи, ще й "послід людства"— сьмітття людське. Як прийдеться до ладу то можна десь у "посліді" чи й послідньому "синхроні" прикинути слівце. Цікавий я знати, який із цих роздумів буде послід? Бо "давня то річ, а посід її свіжий і до сього часу".

По культурному

 Увесь народ обернувся на интелиґенцію: боєм увійшов до царства осьвіти й панує-орудує. Мала культура — теперки интелиґенцька. Малокультурність — так само. Сама интелиґентність од того зробилася дуже вже емоційна, рвучка, гаряча на руку, на слово прикра — так і зветься по культурному: еmotional intllegence.

Ажно державець державиться

 Мова мовиться, сьпів сьпівається, а хліб таки їсться. І так держава вбезпечується. А не "забезпечується державна безпека". Бо така мова, що ажно державець державиться.

Сорочі змисли

 Сидю навгороді й принагідно багатію симболістсько-сюрреалістською думкою: чи чують птахи смак? Тільки не тра мене напруго виряджати й приділяти до якогось гадкосховища. Кажу-ж, поетичне воно таке. Бо накопав гробачків хрущів і капустянок, виклав їх на рядні про птаський бенькет, а прилетіла сорока, ошатна, наче своя вкраїнська пава (бо ми, бач, звичні до горобців), походжала коло тих смакощів, крутила носом, паніла, комизилися, позирала скрива. А сама думає нишком: чи їсти, чи ні. Далі, бачу, поклювала. Та не все. Як визначилася? Гадаю, суто наочно.

Отак і ми з тими знаннями: не нюхнем, не лизнем, а тільки глип — і ковть чи не ковть.