Еквілібристика

 Хто пробував, той знає: щоб відкласти в сітку, чи пак у мережу, доводиться вдатися до еквілібристики. Та мало того! Відклавши, треба ще весело, грайливо роззирнутися та й гукнути: а що громада думає? Й одразу на відкладене липне 33 мухи. А щоб на мед налетіли, треба довго мудрувати: корисний, мовляв, поживний, бач, гарний, диви. Де там! Три політає тямучих і дотепно не сяде.

Журба злигалася з нудьгою та й їздять верхи

 Кажуть: така нудота, що вмерти охота. Від нуди де-кому є ліки помічні: заживати живих.

Лежень лежить, а над ним Бог кряжить

 Дослухаюся до говірної мови: жива, народня... Розвивається! Горб розвивається, поки я тут кряжу, спину гну над роботою.

Приватній похорон

 Що я можу сказати на свойому приватньому похороні рідної мови? Чи не проказати словами Миколиними Сумцовими: «вмирати ще рано, вмерти тепер шкідливо, треба жити й жити, двічі, тричі проти старого й безнадійного життя, щоб зігрітися, хоч трохи, в проміннях теплого сонця.» Хто мав нещастя знати нашу мову, скрушно хита до мене головою: вже, мовляв, не піднімеш небоги з ями! Дак коли-ж кортить таки трохи погрітися, хоч кінець і відомий, і вже не раз бачений! Вважайте, що то сімейна рада поклала. А як особисто брати, то маєш і сьвяту повинність.

Як перевести

 Нині вранці пройняла мене думка: але-ж параджанівські "Тіні забутих предків" — то наш вестерн! І так можна геть усе спаскудити-перевести.

Товк та й годі

 Відколи мудрі голови в Київі зломили придушеною підшкурною водою тоненькі мури метра між стаціями "Деміївська" та "Либідська", відродився, виломився-вихопився, де не взявся трохи призабутий український малокультурний дядько-балакун. Що він недорікуватий, що суржик недоумкуватий. Голос вилазить просто з черева такий самісінький, яким він і вродився з дурчання в животі, на манір Венери, що, як незвісно дядькові, вийшла колись гола з морського шумовиння.

Виступає чоловік із приводу вранішнього тиску в новоз'явленому автобусі "2М" і своєї незмоги з малим товариством у той автобус утасуватися. Він ніби спитується керувати водієм, що керує машиною, а насправді звертається до публіки, що за моєю спиною либонь склочилася в грудомаху, бо регоче єдиним щасливим горлом.

Зате дядько, гадаю, виразно двоголовий: одна голова, хоч невеличка, а туго напхана московщиною, а друга борза й недбала в переказі того всього чимось трохи схожим на нашу мову. 

Ну, а зміст, поцікавиться котрий доскіпливий, а глузд? Якого-ж вам глузду розказати? Ні глузду, ні змісту в жадній із голів зроду-віку не ночувало — самий лиш сенс, товк та й годі.

Здерті щаблі

 Товариш ШИ, наш друг штучний интелект, зриває людству триумф медійократії. Тут він хижо деретеся интелектуально-харчовим ланцюжком аж під циркову баню, нещадно здираючи задніми пазурями всі щаблі щабльовости.