пʼятниця, 24 квітня 2026 р.

Ажно державець державиться

 Мова мовиться, сьпів сьпівається, а хліб таки їсться. І так держава вбезпечується. А не "забезпечується державна безпека". Бо така мова, що ажно державець державиться.

Сорочі змисли

 Сидю навгороді й принагідно багатію симболістсько-сюрреалістською думкою: чи чують птахи смак? Тільки не тра мене напруго виряджати й приділяти до якогось гадкосховища. Кажу-ж, поетичне воно таке. Бо накопав гробачків хрущів і капустянок, виклав їх на рядні про птаський бенькет, а прилетіла сорока, ошатна, наче своя вкраїнська пава (бо ми, бач, звичні до горобців), походжала коло тих смакощів, крутила носом, паніла, комизилися, позирала скрива. А сама думає нишком: чи їсти, чи ні. Далі, бачу, поклювала. Та не все. Як визначилася? Гадаю, суто наочно.
Отак і ми з тими знаннями: не нюхнем, не лизнем, а тільки глип — і ковть чи не ковть.


Олив'яні оливці

 Коли я був малий, малечі дарували оливці. Були вони, тверді й ламкі, тому я малював красками. А ви вірите, що випадає тільки німецькими хварбами? Пхе, звичайнісінький мовний пуризм. Дак ото красками. Коли-ж з'явилися зарубіжні фльомастери (тепер маркери, як у соційології), то було сьвято, то й вони надто швидко списувалися й геть виписувалися. Тому краски й досі надійніші. Та мало хто з дітей (і батьків) уже пробує красками з пензликом і склянкою води на поготові: дуже вже клопітно та неохайно.
Цими днями хотів занотувати до робочого щоденника замовлення "оливчиком", а механічний зламався. Згріб кольрові — иньші не пишуть, бо дуже тверді, а иньші твердо поламалися. Ні на йоту не змінилися, рідні — традиція!

Не забудьмо

 Гасло: "Не забудемо, не пробачимо!" Чи не надто воно по интелиґенцькому мняко, москвомовно-психологічно? Чи-ж не вбачаємо різниці між пробаченнням і прощенням? Хоч і не християнська то постать, але, як когось прикро кортить, то чи не доречніше буде мовити: "Не забудьмо, не простім!"

Іменини слова

 Субота, 18 квітня. В громадському місці, на громадському заході публічно відродив слово "здоровлеохорона". Спало лицарським сном щось із 90 років. Ще треба якось будити сусіднє — "здоровлеохоронний".

За емоції

 Каюся, що зроду-віку не мав емоцій — тільки всюдисущі пристрасті й инколи, на щастя, чуття.

Добро з красою розійшлися

 Сотні років українці, прнаймні на словах, зичили одне одному добра. Через добу — на добридосьвіток, на добридень, на добривечір, на добраніч. І те "на" побажальне найвиразніше грало в вислові "на все добре". Теперки-ж закортіло всіх отої маленької, хвальшивої, міщанської краси: мій власний онук приносить мені з дитячого садочка прикру звичку сірим, похмуром ранком затято вимагати "гарного дня, гарного дня, гарного дня!"