Ощадливо

 На довгім слові "ощадно" не приощаджатиму ні часу, ні простору. Просто з сірого каменю буденної прози струменить щира поезія: ощадливо-ощадно-щадно-дно. А звідки оте "щадно" взялося? А звідти, де нещадно було.

Геть чисто

 Геть чисто не вмію сьвітлитися. Бо як то — скупчувати красу, відбиваючи сьвітло? Краса поглимає сьвітло, а потім випромінює його, ставши до темної камери спиною.

Надприродня мова

 Правдиву поезію пізнаєш по тому, що в такій неприродність поетичної вправи долається ніби мовною природністю, а насправді — звитяжною надприродністю.

Поклоніння красі

 От сниться чоловікові краса — хай і ввиджається надурно, а таки мріє. А він бере й будить себе власним хропотом — яке блюзнірство! І де тепер побачиш іще тої краси — на стіл-же не подаси. Було пасти й їсти мисленими очима.

Тут поки звикнуть очі, дуже темно

 Доволі легко призвикнути до того, що хтось усяке діло повертає на забаву. І майже неможливо обговтатися зо словом "ґаміхвікація" — майже неможливо.

Чай знічев'я

 От лихо моє, що я чаю не люблю. Ангеляни, було, як хліба нема, то чаю поналивають і сьорбають — так лунко, церемонно. А що мені чинити? Тільки слухати саможертовного хлептання й несамовитого клекоту ложечок, що ревно вдають, ніби розколочують цукрище по филижанках:

"А ми у кухні пили чай знічев'я

І говорили про вірші Драчеві..."

Щонаймайстерніше

 Теперки наймайстерніший усний переклад — то переклад найдешевший. Тонко на гроші, й у тому виявляється конечна делікатність, аж тендітність. Ніжний перекладчик, не допивши молочка, не доївши хлібця, обійшовись без печеного на багатті яєчка, легесенько переклада, майже ні до чого не торкаючись язиком за зубами.

Довга, невимовна депрофесійоналізація скрізь ніби суцільна, дале-ж отрою ніхто не стане лигати: несмашного, невміло напораного ще поїдять і похвалять, а вже труйного й не лизнуть — і не проси. Та що це я все за їдоме? Голодній курці просо на думці. Насправді-ж усний переклад — великий чоловік. Бо-ж усі вкраїнці не мовлять усно, а собі перекладають: хто з московської, а який мисливіший — то вже й з ангелянської. А так з простоти сердечної й не балакають. Тому пильнувати тра фахового перкладу.

Перекладар — як той музика: їдного не беруть до симфонічної оркестри, то він голодом намлівається, а другий, улишний, за двері шелеп — і вже має й хліба, й до хліба. Хто там ті ноти чує чи слухає? А грошви накладуть повні капелюхи.

Оце-ж і я такий. А хто замолоду балює, той під старість старцює. Танцює й старцює, так виходить. Конкуренти, котрі статечніші, вже давно намовляють мене, правити за свій труд добрі гроші — ну, як за батька. Та послухавши їхньої ради, так і знай підеш із довгою рукою попідтинню й попідвіконню. Рука довга, а в жмені цидулка пожмакана: "подайте купу грошей!".