Вислужений салдат

 Москалізм, як колись його пращур москаль, десь одслужив вірненько московщині чверть століття, а по колишньому — пів життя, всеньке життя дохожале. Далеченько служив од рідного села, хоробро бився за Московщину в довічних її війнах. Мати проводжали його до яворів, але назад уже не зустріли. Теперки він добуває віку на рідних мовних городах, по рідних мовних городах, і далі врочисто й повчально підносячи в пузвеликого пальця, що колися так завзято й віддано тис на московський цинґель. 

Ледащому всюди зле

 "Яке ж воно кончене!", — зручно й зґрабно раз у раз повторює вкраїнський Интернет. Без лапок і курсивів повторює. Він, Интернет, узагалі полюбляє повторяти: за самим собою, а більше за кимось іще за себе дотепнішим. Тут, що-правда, дуже до речи оте погірдливе, суто наше "воно". Т'але, стривайте: а яке воно, що воно — оте "кончене" з задерикувато впертим наголосом на історично незміннім "о" в слові "конецъ", яке-ж воно справді буде по нашому? Тут ізразу вчувається скінченість, кінченість і докінченість. Одначе мається на увазі "конченный человѣкъ", се-б-то пропаща людина. Та як скажеш суто по вкраїнському, то вже вчувається якась людяність, ледві що не спочуття. А в москвомовній відміні — так ніби те "кончене" що сила, що мога вигрібається з кінцевої чорної ями, а йому лопатою просто в вид із усього маху, й векнути не векнув. Дуже вже пасує до наміру й настрою емоційного нашого неинтелиґента.

Шиєстирання

 Чи хтось із іще живих і діяльно гарних пригадує, як колись плекали були належну шийність? Це щоб шия була тобі біла, некоротка — лебедяча. Одно слово, "гурт лебедячий летів". А теперки грішне шийне тіло, його білість і чистоту, годиться заткати атраментовою наколкою. Ідеал — безшийність. Щоб голова сиділа міцніше, як баняк на плоті, й лупала ще не заллятими чорнилом очима.

Забуте слово

 Забулося в сьвіті слово — шовінізм. Це либонь тому, що теперки саме шовінізм остаточно розперезався, вдаючи, що б'ється з наційоналізмом, що його він узиває фашизмом і нацизмом.

Ти кажеш, гріх клясти й розпачувати?

 А що невіри, не маючи Бога в серці, вірять у людину? Ці дві вірі споріднені: Бог стався чоловіком, а чоловік силкуються обожитися. Невіра мусить вірити просто в себе, як ніби в надлюдину. А потім неминуче розчаровується. Бо скажіть мені, віки: вірячи в себе, хто не впав у розпуку?

На віру

 Антропоцентризм нас остаточно закружляв — аж сьвіт тобі вернеться. Доведеться, як уже й заведено, жити на віру, т'але вже вінчано, вінчано з Богом.

З рота доби

 Ми зло то вбачаємо, а то не вбачаємо. А зло має одну невидиму, т'але відчутну властивість: воно смердить і смердить ненастанно. Тому зала не видно, проте його чути, коли їм задхнулося все кругом. І все душить округ, і всі присмерджують округи. З рота доби дуже чути. Та не слів і пісень, а оцей дух.