На галай-балай

 Копійчаним майстрам годилося-б видавати грубі гроші, аби вдома сиділи й не морочили, й не баламутили. Бо голод і бреше, й краде, а так хоч менше буде гріха. Та чи пристануть попсуї на таку пропозицію? Вони вже звикли запекло, каторжно працювати: хоч не вмівши закасати рукавів, зате й не покладаючи рук.

Попередньо

 Слідство здебільша передує судові, тому й зветься воно попереднє (pre-trial investigation, предварительное следствіе). Не цілком зрозуміло, чого це в нас тепер унадилися казати на його "досудове". Не триває-ж воно справді до суду, до суду-віку? Ніде по безмежно "застарілих", а колись компетентних правничих словниках не знайдеш нічого досудового. Хіба "досудове замкнення" в Кримського: саме до суду, се-б-то "къ суду". А так усе попереднє, ну, хіба ще "передсудове".

Слідство — річ неприємна. Хто його любить, той слідчий зветься. До суду воно йдеться, та перед судом ведеться — попередньо.

My RP

 Пригадую, як у школі нас навчали ангелянської вимови: платівки, маґнетофонні записи. Повторювали за вчителями, хоч вони відтворювали мову кожне по своєму, бо самі, скільки хисту їхнього, йшли слідком за своїми невчителями. То була вимова, сказати-б, успадкована. І як-раз до речи в Британії тоді ще добивав свого віку традиційна вимівка — received pronunciation. Отак і виходить, що країна наша, СССР, була робіничо-селянська, школа — спеціяльна, а гутірка — королівська. То й що? Нам ані гадки.

А тепер і поготів кортить мене шляхетчини. Жаль бере тільки, що тим часом невдячні кревні наступники, анегеляни, свеї монархічної геть одцуралися. Т'але мені що до того? Я — чужиня, в мене там роду нема. Тож прикидатимуся осьвіченою чужоземщиною.

І так ото я принатурився, що й в українській намагаюся щось у спадок отримати в вигляді шляхетного виголосу. А чого-ж? Хіба ми згаяли те-ж таки ХХ століття? Хіба нічого не лишили нам славні діди, опроче надто коротких і вузьких, розхристаних і на випуст вишиванок? 

Лукавий сьвіт

 Одне з найголовніших завданнів християнинові — поборювати лукавство. А лукавства того чималенько що в самому християнинові, що в його околі. Ще й лукавий сьвіт на всю ту борню позирає хитрово.

Прилітала

 Москва вчащає до Київа — охоче  приліта літньої пори, тихими та теплими ночами. Як Носхверату: з якогось свого власного, більше нікому не відомого колишнього инобуття. Коли на сьвітанні пускається плисти назад, погойдуючись на хвилях зрадливої пам'яти, то либонь довго видивляється, де сісти, де заховалося те небувале кубло, куди так переконливо кличе дикий обов'язок ригнути кров'ю в пички своїх кажанят. Чи загадається Москва, сидячи край бенькету, про їхню будущину, той їхній час, де простору ні на що нема, тільки на розмах болончастих крил?

Интелиґентність поводження

 Похвалю вкраїнськеє товариство: хто в тому товаристві до пуття не потрапить сказати чогось рідною мовою, ніколи не прославиться за нетяму чи недоріку, а буде завсіди привітаний як дотепник і веселун. Своє слово не витанцьовуються? А кете лиш московської нам кабаки! Можна й матюкливої, навіть треба. Навіть Сосюра колись похвалив: "Матюкався віртуозно." О! І зразу не осуд, а пісні, сьміх, жарти, веселощі. Мало в якому товаристві натрапиш на таке интелиґентне поводження.

Чого, власне, "поводок"?

Метряни давно вже зялися приохочувати переїзжих до щирої свеї культури. Ох і спасибі-ж їм за теє! От, приміром,  научають вони господарів усяких хатніх тварин того, як перевозити тих "улюбленців" у культурному київському метрі. Виявляється, що найперше ми беремо годованця на... поводокъ. От тобі й маєш! А звідки нашому вкраїнцеві той.. поводокъ узяти? На коня має повід. А маленький повід зветься в нас "повідець". Ну, хіба це культурно, вимагати, щоб натомісь щасливі власники песиків і котиків пропонували своїм годованцям загарбницький поводокъ? Хортів на смик тай гайда на полювання!