Наукове вияснення

 Ідійотиви то окремі (ἴδιος), чогось не властиві нашій бідній мові слова, що їх під тиском настирливого замовникового вимагання згоджується вживати перекладчик. Як сказала багатомовна Леся Українка: "З конечности бере артист роботу".

На три роди

 Треба з хвеминативністю потроху опановувати й прикметники: "Вітаю всіх знайомих (чоловіків), знайомах (жінок) і знайомох (це хто не визначився).

Вдосьвіта, за соняшним

 Усім треба грошей — і любим, і нелюбам. Ин-котрий грошей ради кинеться навіть і робить. Прибіжить об одинадцятій, і то не за біблійним гномоном, а за вкраїнським "Клейнодом" на чужому плесні, й волає:

— Осьдечки я, роботи давай!

І роблять. І платять, спасибі їм. Але не за добре платять, а за роблене. За добре кличуть робити — вдосьвіта, за соняшним, коли "всі сплять, хропуть, а де-які сопуть".

Щоб і не мочать

 Колись мені, малому, дід оповідав байку, що народня пам'ять незможної його родини берегла либонь іще з передголодних часів, коли Наддніпрянська Вкраїна ще й за Перших визвольних змагань в шинку за пшенишний хліб і грошей не правила, а тільки за ковбасу до хліба.

Якийсь чоловік ходив найматися, напитував якоїсь легкої роботи. Його вже копнути просили й синути, й просто коло чогось постояти-постовбичити — все йому тяжко. От заходить він до одних хазяїв:

— А чи не маєте якоїсь роботи невтяжливої?

— Та маєм!

— А що робити треба?

— Дак от вареників ми наваримо, маслом помастимо, а ти знай у сметану мочай і собі їж.

— Іще мочать...

Отак ми тепер із душею, мені здається. Ціну вареникам склали: вилигаєм і без сметани, й навіть без масла. А от душеньку готову хоч у щось духовне вмочить... Їжте, мочайте, а зрештою вибачайте...

Неприладнаний

 Він такий непристосований до життя, що аж самому дивно. То вже самому життю доводиться якось до його приладновуватися.

Хвилозопське питання

 Нині онукові чотири роки. Він розв'язує наукове питання любови. Маленькі прикрощі зразу ставлять під сумнів цю головну річ його теперішньої хвилозопиї. Розсердиться, було, на щось чи на когось, ти його розважати, а він відітне:

— Я тебе не люблю!

Маєш! Nothing is no thing.

— Ах, який жаль! А я-ж тебе люблю, сподівався, що будемо приязнитися!

Кілька годин глибоко переживає оту свою прикру хлопчачу нелюбов, обмірковує її можиливі скутки. Далі перепросить тихенько.

Ближче до чотириріччя зробився тонший.

— Чого це ти знов гніваєшся?

Обпік поглядом — аж знищує:

— Тебе ніхто не любить!

— Як так — а ти-ж?

Задумливо киває на знак згоди. І знов заходжається втямлювати оту свою до нелюбого цілому сьвітові діда любов. Хвилозопське питання.

Нікчемниця

 Українська наша мова — нічого не варта річ. Ах, не варта?! Бачу грізний острішок брів десь далеко в галірчині. А виборна публіка, бачу, зразу згодна. Хто не згоден, скажіть: яка в їй вартість, властиво? Чи коли який добрий знавець по довжелезних роках ненастанної коло єї праці заробив хоч яку щербату копійку? Тільки клопоту набрався, як жаба мулу. А з другого боку: чи кому за незнання тої мови коли який ламаний шеляг одібрався? Одне садить суржиком — гид гидом, і хвоста нема в дворі, а друге щось приндиться, силкується хоч якось питомо? Ну, то воно все наше. А мова — зайвина, річ не варта й речи. Як закови: тілу — ноша, а душі — савур, щоб не перекинулася.