Вічна новина й непозбутній подив

 "Не думайте, що Я прийшов послати впокій на землю, не прийшов Я послати впокій, а меч." А ми молилися на впокій і молилися впокоєві: цілий сьвіт, навіть і ті, хто, пильно й ненастанно, лагодив і споруджав погубу сьвітові, собі ладнали й складали тихомирний упокій. "Хіба-ж це новина?", — вигукують которі обізнані. "Таж війни в вашому сьвіті не переставали й люде все гинули одні, а другі все не зважали." Таки не новина, що меч лежить на Землі. Стримить із Землі. Знятий над Землею. Піднесений над Землею. От Євангелія — то справді новина. Вічна новина й непозбутній подив.

Оаза

 Як на Московщину, то мир — лиш солодке, п'яне марево в пустині, бо сама воєнна пустиня — величизна омріяна оаза, повна тайги й Байкалу.

Видиво

 Хай Бог простить і добрії люде, та мене, яко великопісника, посідає видиво: ось першого дня гучно гримнулася на кремлівську бруківку білокам'яна, золотоголова Москва. За нею сповзла на коліна й ціла Московщина, далі заводить різноголосих молитов усяких сьвітових релігій і вся несходинама імперія. Просять у Бога нам смерти лютої, підлої, ганебної, щоб не мученицької, щоб не спасенної. Щоб не було Вкраїни ні на цьому, ні на тому сьвіті. Щоб навіть і в великому буддистському Всенебутті не було її так, щоб таки не стало.

Матчина мова

 Оце тільки сьвяткувався нам International Mother Language Day. А матчина мова вже й ніби забулася. Материна, матчина, ненина, неньчина. Материна, матірня, материнська. Послухайте-но мови сьогочасних матерів: де недбалої хатньої, де чудернацької, по наших нескінченних університетах завченої, а де й просто московської. Знедолену рідну мову вивчати доводиться як чужу, а вживати треба її як рідної. Наша житка й наука поки научають протилежного: студіюєш ніби рідну, а як заговориш, то чужа-чужою. Відповдальне, сьвяточне має бути жебоніння теперішніх матерів, щоб дитяче белькотання колись загучало могутньою ораторією потомних поколінь.

На сторожі

 На брязку весна, а на шляху весни зробила засідку московська потуга. Весна піде й прийде, а московська потуга першою зустріне її пострілами, вибухами, скаженими вибігами, вилазками й вискоками. Потім іще прийде весна людства й те саме знову повториться. Власне, й проста весна приходить до людства, тому московщина на сторожі.

Церковний прожиток

 Добуваючись у двері Великого посту, якось так мигцем озираєшся на попередній свій церковний прожиток. Сумний він і був, а став іще й буремний: спокуса непереборна, випроба нездоланна. Одначе добре, що в церкві живеш, бо хто його зна, який сум і яка буремність чигають і чатують на нецерковного.

Незадоволені

 Життя ніколи не вдовольняє, зате втішає инколи. Тому, коли бачиш кого з життя радого,  скрадається мстива, пихата гадка: тільки дурні завсіди задоволені. От спробуйте це випробувати на комусь такому, що за його ви докладно звісні, що з його дурень заплішений. Зверніться так: "Дурню Божий, чи ти з житків своїх задоволений?" Він одмовить вам на те просто: "Сам ти дурний!" То ви вже зразу знатимете, що то сердитий дурень, незадоволений. Що бувають і такі.