Гетьте всі

 Заперечую геть усе й, до речи, гетьте всі!

Бурштиновий еон

 Чи настане по смерти бурштиновий еон? Чи буде він геть позбавлий часу для людини в бурштині? Чи то — могутня менть, чи повний еон дожидання остаточного сьвітового (а не просто людського) кінця згідно з Божим заповітом?

Неомірна можливість

Життя дорогоцінне своїм чуттям моджливости — не вимірюваної змоги, а неомірної можливости.

За життя

 Коли пишеш за життя, то головне питання: а коли його жить, щоб знати й писати, як за життя встигнути?

Споглядання й бачення

 Замісць споглядання свого Божества бачити задвірок свеї парахвії — велика біда, цього лиха тра тяжко боятися.

У життьвому потоці

 Бачу рясно нататуйований люд — ростуть вимоги до актуальности, насправді крутішають. Літо — звідомна пора: треба показати крам лицем. Немолодих розумію дуже добре: готують тіла до вічного пливання. Наче писаристі погребні човни гребуть. Чи придасться те тіло в тогосьвітнім царстві, чи ні, а от скільки мум єгипецьких збереглося з наколотими шкурами! Виходить, не дурно припильновували давні майстри: переказали таки нам, теперішнім, свою казку про долю й красу. Не всі пергамени дотривали, та маєм таки окремі тілесні аркуші. Обмилялися давноколишні в тій своїй, так мовити-б, есхатології, а проте як доводливо, майстерно хибили! 

Д'алеж молоді хіба про таке міркують? Аж ніяк! Вони готуються картинно, мальовниче, образово, ґалерійно довго жити в гнучких і пружних тілах.

Як життя?

 Років сорок не бачилися, не чулися, й от людина питається листовно: як життя? Що його сказать? Одним словом одповісти, то прозвучить як присуд, а як дуже довго розбалакувати, то надто марудно вийде. Як ти, життя, як там справді? Що доповісти — чи вже все, чи ще не все? Бо хотів бовкнути, що минуло, та якось роздумався?