Тарас Шевченко особливий, опрічний, надзвичайний у головному. От уявіть собі вкраїнського мужика, стільки разів натурально списаного й змальованого від нашого красного письменства, та навіть і явленого ще нашому поколінню. Він не любить чужих, не любить балакучих і сьпівучих, не любить бурлак, не любить усяких квачомазів і віршомазів. Не любить, коли сам чупрун, принагідно навіть і лисих. І ось він, такий, Шевченка не просто злюбив, а зробив із його бога, хоч і з малої, а таки міцненької, аж невиводної літери. Ненависники Шевченкові геть аж і ненавидять його за те, що він такий улюблений у мужицтві. Интелиґенція крадеться здерти з пророка канонічного кожуха й смушеву митру. Мужиченкам, онукам отих мужиків, уже ніби й байдуже до його. Т'але там, де він стояв і стоїть, ніщо иньше стояти не може.
середа, 11 березня 2026 р.
Короткий афоризм
Хоч який-би був афоризм, а виходить занадто короткий, щоб дожити за ним хоч деньочок.
вівторок, 10 березня 2026 р.
Із села Бебех
Як на грапа де ля Хвер, то це надто мало. Як на Отоса — теж не гурт. Але нагально пропонують і притьмом просять. Як перенести шляхетного Дюму на родючий український ґрунт, то не здасться таке ні грапові Потоцькому, ні простому Лотоцькому. Не знати, хто й пристане на таке. Потрібен вех із села Бебех.
У міських умовинах
У міських умовинах із фавни — самі фавни. Більше нічого з дикої природи не виявляється. Та й те — потаємне, з'ясоване тільки мавкам.
Без господи
Загалом беручи, хатні тваринки мають тепер до хати той самий стосунок, що й хатні людинки. Все це вкупі — хатня фавна, хатній тваринний сьвіт. Бо нема хазяйствечка-господарствечка. Бо нема господи.
Усе ловке
Котусі являють собою безґрутовне запевнення в тому, що приємне на око й пухнасте на дотик і в цілковитій непотрібності своїй може бути дуже й дуже ловке. А все ловке може бути якось виправдане. Для багатьох ловких це становить несьвідомий образ і безпритомне виправдання видимій безглуздості чинного людського житів'я. За таке об'явлення котів дуже люблять.