Не стільки уваги, як зневаги

 Те, що нас, самописних письменників, ніхто не чита, то просто, шануючи слухи ваші, свинякуватість, їй-право! Ми простягаємо довгу руку по милостину уваги, а нам із-понад віконня — саме незважання, та ще й із галабурдним, малописьменним назвиськом ignore.

Не правозастосовується

 Ото я сидю, судю, аж суджу, безперечно осуджую, та засудити не можу. Тут моральний ґандж не вправнюється й не правозастосовується — і слава Богу.

Намісць старощів

 Шкандибаю Прагою й добре добачаю молодшого за себе дядька на реклямовому щиті. Вуста йому піврозтулені, а гасло таке: "Хочу бути своїй родині ковінькою, а не старістю." Там по чеському було, а я по нашому не потраплю так красно сказати. Чого воно рекляма, так і не втямив. Назву компанійську запам'ятав, але то назва багатьох дуже різних контор. Що хотів тим сказати автор, матері його ковінька, — оптоволоконна, гідравлічна чи залізобетонова?! І матері ковінька, й батькові, й собі потім підпора — намісць старощів.

Назорені лиця

 Славетні люде, сьвідомі свеї славетности, т'але як стій од загалу не пізнавані, мають до сповіщення такі опрічні, ніби назорені обличчя: зразу знати, що то хтось, хоч і не знати хто.

До кравця

 Перекладар тепер — то либонь як кравець: хто там коли в-остання ходив до примірювання, прикидання, прибування та ще й прирізування? Га? Дак ото-ж. А ми з кравцями й досі, знаєте, є й досі, дачте, пораємося.

Таки гуманізм

 Борис Віян знаменито сказав, що "сервілізм — то гуманізм". "Людям служи!", — як то заповідано в однім нашім поетичнім кіні. Навіть коли горілку п'єш до сказу. Від себе додаю до Віянового: трансгуманізм — то теж і таки гуманізм. Машина людям уже служить, а ти їй тепер служи.

На отчизнім вівтарі

 Синаючи ненастанних куріїв, принагідно пригадую, що моє здоровля належить таки Вкраїні.