Метрова дикторка старанно, ніби всоте на марудній театральній репетиції, вичитує чарівливим, плавким голоском: укрицця, укрицця, укрицця. "То не вимізковане слово: то живий голос живої душі.", — принагідно завважив-би з такого приводу Панько Куліш. Українське чоловіцтво, минаючи невидимий голосномовник, либонь любесенько в'являє собі розкішно привабну литвинку, що звертається до перехожого дядька просто з перону, де тривожно розташувалася перелякана людність: з-під затишно мнякенького укривала-укриття.
Немає коментарів:
Дописати коментар