Заразісінька теперішність

 Теперішні люде живуть тільки в "зараз".

Не журяться

 Століттями наші вкраїнці вживали виразів "не журися", " щось зажурився" на означення навіть просто заклопотаного стану, й менше — власне жури. Тепер-же ніхто не журиться, якось так переживають клопіт. Я от навіть і гасло виробив: "Хто живе, той переживає".

Про наїжджих

 Не смакують уже давні лакоти, ласощі, лягоминки, присмаки, смакоти, смакощі: сластьони, коржики, стовпці. То вже як закортить у Петрівку мерзлого, заживають туристичних львівських "смаколиків".

Очі покажуть

 "Чуже лихо за ласощі, а своє за хрін." Цю народню мудрість треба відчути на смак і вже в роті — дотик. Що-до ласощів, то важко дається абстиненція, стримання й піст. А свій хрін і так добре знаєш — нема чого розкуштовувати. То вже вдаєш, що й не чути його, того паління й печіння. Тільки очі вилазять і показують.

Сьогочасний космополита

 Коли наші пращури бгали в голову християнські ймення, то так уже по своєму закрутисто їх повивертали! А теперки їхній нащад іще по своєму викручує: вже не на вкраїнський, а на якийсь містечково-космополитичний копил.

З лихим чоловіком

 "З лихим чолвком і срати поруч не мостися, бо причепиться, що твоє гайно горем смердить." (З благім чалавекам і сраць побач не садзіся, бо ён причэпіцца, што тваё гаўно горай сьмярдзіць.) Ах, яка гіркота й ревність хвильової народньої хвилозопиї! Отак спроста сісти поруч — чи-ж не вияв то найвищого, наближчого, найтоншого до брата довір'я.?! А він виявився причепа, гризюка, з'їдитель, наругач, лихомовник.

Напханий пан

 Пан? Пан, визнає народ. І тут таки, похопившись, легенько додає : "Пан? Гівном напхан." (Пан? Гаўном напхан!). "Народе без чуття, без чести і поваги!", — картає Куліш. А ми що? Тож литвинська примовка. "Єдиний скарб у тебе — рідна мова."

Відміни мовчання

 "Мовчить — як усравшися." (Маўчыць — як усраўшися). Виходить, не всяке народнє мовчання срібло-слово визнає за злото. Порожня бочка гучить, а повна мовчить. Але чим спотонову була повна та бочка? І від чого тепер порожня? Бо спершу гучала, а оце мовчить як ніби...

До казки приказка

 "Крутиться — як собака сере." (Круціцца — як сабака срэць). Ах, як виразна картина! До речи, як поправно тут наголошувати: "сере" чи "сере"? Просодія рішуче вимагає закінчального "сере". Наша мова, на щастя, вміє гнучко рухати наголос, оздоблюючи крилатий вислів барвистим хвостовим пір'ям.

Багато теперки доводиться покрутитися, перш ніж хоч на копійку здробиш діло й діждеш утішного висліду, хоч посліду. Тому приказка саме до казки буде.

Приорані приоритети

 Ще з литвинського гепо-гайнового: "Корчма горить — у вогонь лізуть, церква горить — сраки гріють." (Карчма гарыць — у вагонь лезуць, церква гарыць — сракі грэюць.) Це, вочевидяьки, про перевагу матеріяльного над духовним. І образ огню! Духовний не гріє, а сивушний — запеклих не пече. А ще громадські першенства, по вченому — приоритети приорані. Прошу порівняти з українським толерантним: "Доброго й корчма не зопсує, а лихого й церква не направить." А поки порівнюєте, пригадуйте, що "всіх нас сира земля порівняє".

З навички

 Чудно бачити, як люде, втративши працю, однаково з завички страшенно втомлюються й тяжко сплять до півдня.

Отакого меду

 Декотрі таємні литвинські приказки з калом змушують тяжко замислитися над цією темою, що вона дає безневинний лайливий вихід складним народнім почуванням. Ось подаю в легенькій своїй обробці, чи не здадуться комусь намісто звичної, та не звичайної в нас з діда-прадіда мішанки з московщиною: "Бжоли — погань, мед — лайно, ще й пасішник заодно."(Дрэнь пчолы, гаўно мёд. Гаўно дзядзька пчаловод). І поруч родиме, пристойніше: "Ледаякого бортника й мед ледачим пахне."

Яке широке перевсьвідомлення вічного творчого медяного чину! А спосіб вислову сприйняття — народнісінький. Одно слово, все як любить наша интелиґенція: всякого гівна по лопаті. А власне лайно, як той мовляв, ні смердить, ні пахне.

Реактори

 Чималенько таких людей, що в їх реакція передує акції, акція-ж їхня не передбачає реакції. Це рішуче суперечить уже крилатому, та від того не менш справедливому реченню про акторство, що "acting is reacting". Але з таких людей не актори, а здібільша реактори.

Ні теє, ні онеє

 Чи не випадає похвалити нашу мішанку ("суржик" по интелиґентному) хоч за те, що вона змушує повсякчас мати на гадці московськую мову? Бо як забудеш тую московську, то як знатимеш, що твоя вкраїнська щось ні теє, ні онеє?

Великий геп

 Чую на презентації: "Тут у нас великий геп." Тут його й справді маємо: геп об заемлю, геп гепою, геп і бух-бебех.

Астрологіка

 Хто цікавиться астрологією? Всіма тим зьвірокругом: "овнами", "тільцями", "дівами", "близнятами"? То, скажіть, хто таки цікавиться, де там наші Бик із Бараном, де наша Дівчина, де наша Чепіга? Що, занадто по сільському виходить? Ну, звиняйте, бананів нема. Не знаємо, що таке чепіга? А хто того козерога бачив? Хай астрологія не стане астрологікою, дак нехай хоч зодіАк, зодіЯком буде. 

Старшини й підстаршини

 На Хрещатику, на розі Головпошти, вже традиційний куточок української історичної визвольности: цього разу вояцтво УНР. Чи сьвідомі нагадувачі про традицію, що вона, принаймні в розумінні мовному, надірвалася й умерла, бідна? Здаєтся, ні: терпляче пояснюють теперішньому, воєнної доби, вркаїнцеві, що старшинство — то охвицерство, а хто такеє те підстаршинство, то вже й пояснювати дарма праця. Колись давно покинули вкраїнити, щоб не налякати вояцтва й вояцтвом не лякати нікого. Далі йдуть усякі професії військовії: функції всі й далі тут, а назв — нема нічого. Все спершу помосковилося, а далі трохи англізувалося.

Обіцяне молочко

 Дівчисько сьмілко вдягнулося в білу майку, де саме на грудях красіє чорний напис "FUTURE MILK". А шо! На те вони й молодощі, щоб не боятися прийдешности, вірити в її щасливу пораду, що буде молоко, й вигодує воно щось хороше на вроду й на душу добре. Людям на втіху, Вкраїні на славу.

А мені чогось сумно знобилося — й не тому, що не мою увагу крадеться привернути той напис. Просто вже не маю я тої далекосяжної певности. Мо' й того, що сягаю недалеко. А сумніви беруть — підставні такі. Хоч-би не наврочити.

Почекай, маю, ще тобі вуха одшмагаю

 Тільки молодесенькі дівчиська довіряють маєві з усією молодечою ймовірливістю: перед лицем негоди мають їхні голісінькі не то руки, ба й ноги.

Просунутість у лапках

 Письменниця, як то в письменства за звичай, публицисто пише багато вільніше, "народніше", ніж у "красних" своїх творах. Звертається, як то й казав, до "просунутого" загалу (а ще либрнь і просуненого, посунутого й посуненого). От слівце! Треба сказати "продвинутый", як усі говорять у Київі, дак коли-ж зась. Бо вкраїнська-ж таки письменниця. Просто бере модню "просунутість" у лапки (можливий наголос). Як ото комашка без лапок у лапках силку має, того й просувається. Т'але-ж коли без поступу. Тому ніхто не скаже, що комашка поступна чи поступова. А от поступні (проґресійні) елементи людства десь у загалі таки заховалися. Одначе одлякувати сам загал од письменства й його мови, тим паче в менть публицисту, аж ніяк не випада. Бо ми-ж трохи, той, посунені.

Нова міра віку

 Тепер за чоловіків передпенсійного віку ось як говориться: та він зовсім не старий, ще від війська ховається. Коли я на недовгий час виїжджаю за кордон, мандроване жіноцтво позирає зизом: такий молодявий, а, диви, втік.

Urbi et Orbi

 Щоб крикнути в вухо Римові й сьвітові вже не треба, важачи кволим міським життям, видиратися на підступні крівлі. Вдома на дивані скликаєш свій власний диван, де ти й халіф, і везір і решта можновладців. І грізно кричиш на сьвіт і Рим, поки не захрипнеш і не заточишся. Чують, так і знай! Тільки вдають, що не чують. А ти вдавай, що послухали: "Іде султан, покинувши в дивані башів і визірів широкомовних".

До неба не підскочиш, крізь землю не проб'єшся

 Принадую, що власне мій талант був хоч і срібний, лискучий, але без "б" й невеличкий такий. Нездібність, кажуть, сама продереться, а от талантові й помогти не гріх. Озирнувшись-же я довкола й трохи пождавши, надумав проломлюватися слідком за працелюбною нездарністю. Т'але лазівка виявилася трохи вузька й, поки я там вився, де гадина пролізла, десь якось по заднім боці вивалився з задньої-ж таки кешені в тихий пісок мій ненаглядний скраб. А назад нема ходу шукати: тіло вже не те. От такий безталанний талан.

А лоб йому як у вола

 Дужий, міцний наш народ! Того й не забуває він широко вживати таких слів, як от дужак, дужінь, моцак. А от слів закрепа й дебелень щось не дуже чути. Перше либонь через мовний закреп, а друге — мабуть чи не через дебілів.

В саду вишенька вкоренилася

 Клясова сьвідомість — то закорінена заздрість. Клясова боротьба — то чинне заздростіння.

До пірнача

 До булави треба голови. А до пірнача треба напірнача.