Окреме питання, та ще й важне. Чи-ж сто років тому наші прадіди не знали, як називається імперія, що їх у себе прихистила? Чи вони не знали, з якого боку в тої імперії столиця? Однак послуговувалися прикметником "московський" при всякій нагоді.
Чому? А така прикмета! Загін русичів на московськім торфовищі, колись загороду заснував, а потім і город із городами. То був синок Матері городів руських. Коло города витворилося Московське князівство. Саме як московське змагало й підкоряло воно чужі князівства й землі неісторичних чи малоісторичних народів. Не доброю волею те робилося, а ґвалтом. Чи-ж не так?
До переможного загону русичів приставали спільники-сердюки, підлягали залозі раби. Врізана з руського вказівця крапелиночка крови посолила те пансько-рабське товариство, назавсіди в йому розчинившись.
А що-ж Русь? Ніде вона не поїхала, хоч ганяли дуже, тут і була коло Київа. Наженуть грізно, а вона коло садиби попоходить, та й знов осідає. Коли-ж Московщина забрала її під свою руку, то пані Москві заманулося називатися Росією, чимось великим із руською земелькою в пазусі.
Чи-ж може мати слово "російський" який стосунок до історичного племінного московця чи історичної землі московської, а надто в нашій мові?
Наші пращури на свій копил тихцем не визнавали Великого захвату. Називали те все діло по старосьвітньому: московським і московщиною. А себе знали руськими, хоч за історичними умовинами й українцями в малих росах свого державницького сьвітанку.
Комусь нудно? Хтось жалкує? Римська імперія всі віки називалася за Римом таки римською. То чи відстала Московська?
Розумом, а не ґвалтом мусимо ми лукавство переважати, — сказав Куліш Пантелеймон. От послухали-б його, не довелося-б слухати Мини Мазайла. Але й то не біда. Міцніші тепер будем.
Чому? А така прикмета! Загін русичів на московськім торфовищі, колись загороду заснував, а потім і город із городами. То був синок Матері городів руських. Коло города витворилося Московське князівство. Саме як московське змагало й підкоряло воно чужі князівства й землі неісторичних чи малоісторичних народів. Не доброю волею те робилося, а ґвалтом. Чи-ж не так?
До переможного загону русичів приставали спільники-сердюки, підлягали залозі раби. Врізана з руського вказівця крапелиночка крови посолила те пансько-рабське товариство, назавсіди в йому розчинившись.
А що-ж Русь? Ніде вона не поїхала, хоч ганяли дуже, тут і була коло Київа. Наженуть грізно, а вона коло садиби попоходить, та й знов осідає. Коли-ж Московщина забрала її під свою руку, то пані Москві заманулося називатися Росією, чимось великим із руською земелькою в пазусі.
Чи-ж може мати слово "російський" який стосунок до історичного племінного московця чи історичної землі московської, а надто в нашій мові?
Наші пращури на свій копил тихцем не визнавали Великого захвату. Називали те все діло по старосьвітньому: московським і московщиною. А себе знали руськими, хоч за історичними умовинами й українцями в малих росах свого державницького сьвітанку.
Комусь нудно? Хтось жалкує? Римська імперія всі віки називалася за Римом таки римською. То чи відстала Московська?
Розумом, а не ґвалтом мусимо ми лукавство переважати, — сказав Куліш Пантелеймон. От послухали-б його, не довелося-б слухати Мини Мазайла. Але й то не біда. Міцніші тепер будем.
Немає коментарів:
Дописати коментар