Чиста полотнинка

 Моя небіжка бабуся, хай царствують, не любили Утьосова. Всі любили, а вони не могли. Чому? А тому, що дуже витончений мали слух. Не могли терпіти, як хто різнить у сьпівах. Можна сьпівати душею, але фалшити — тільки про одну душу, власну душу.

Мій тесть, дай Боже йому здоровля на многая літа, — маляр. Він салатів не кришить, а нарізає їх і складає, найперше зважуючи барву й будову. Вірить, що смак (душа) їжі піде на поводі за смаком-виборністю в компонуванні.
От я маю перед очима мистця-аматора. Чи я бачу його творчу душу? Ні, я бачу на йому "шкуру": крижаний технічно-синій верх (той колір, сказати по правді, я геть аж ненавиджу) й доморобно-компотовий тепленький низ. Не по чім б’є, як не по лисині! Очі не їдять тої одежини, чи їстимуть узуту в неї душу? Шкода й заходу!