От читаю пожитечну книжку вкраїнську, гисторичню книжку, що намагається покликати нас бігти чимдуж од Москви, малої й великої: бувайте здорові! А слово тої книжки, що пописалося під надихом фальшованої мовно-гисторичньої традиції, так і заклякло навіки; стоїть під московським вікном, набирає хліба в торбу й ніби примовляє: а йдіть здорові!
Де вже те здоровля! Чужа мова, московська чи й ангелянська, то барма козачкова, шати влесливого вдавання. Як сказав наш Шевченко: "В мережаній лівреї донощики і фарисеї..."
Як ізнімуть ті лівреї, то шкура там яка? Чи не дзюбата, чи не чухрана? Чи хоч мита?
Що лишиться по нас? Бо ми, проти передступників наших, — непосидющі безцільні бігуни, що тільки й устигають, — як ті давні парахвіяни Софії Київської, — надряпати на неоцінитих іконах свої перебутні універсальні забаганки, аж до самого Бога звернені.
Кому пофортунить, по тому лишиться кілька слів — попілець могутньої метушні. То хай ті слова не рохканням будуть, хоч-би й за Вкраїну порохкотілим, а надпоривним гимном, хай і з невинних уст вийшлим.
Де вже те здоровля! Чужа мова, московська чи й ангелянська, то барма козачкова, шати влесливого вдавання. Як сказав наш Шевченко: "В мережаній лівреї донощики і фарисеї..."
Як ізнімуть ті лівреї, то шкура там яка? Чи не дзюбата, чи не чухрана? Чи хоч мита?
Що лишиться по нас? Бо ми, проти передступників наших, — непосидющі безцільні бігуни, що тільки й устигають, — як ті давні парахвіяни Софії Київської, — надряпати на неоцінитих іконах свої перебутні універсальні забаганки, аж до самого Бога звернені.
Кому пофортунить, по тому лишиться кілька слів — попілець могутньої метушні. То хай ті слова не рохканням будуть, хоч-би й за Вкраїну порохкотілим, а надпоривним гимном, хай і з невинних уст вийшлим.
Немає коментарів:
Дописати коментар