То наші городощі змушують нас журитися чужими заздрощами. Здебільша буває так, що, вголос висловивши зазрість чи й осуд, наш ніби-то злобитель квитається з нами, ото-ж, хоч і не думаючи, а прощає нам невмисну поману, то-б-то просто забуває за нас. А ми, як-що й далі з тим морочимося, то й собі гірше робимо й гірші за того завидька буваємо.
Немає коментарів:
Дописати коментар