Горізнач

 Оце чаклунське життя интелекту, де небо підвішене лиш для знахарства й характерства,  — і смерть прийде, а помирать ніяк: це-ж іще на віщо? Доведеться крівлю розбирать, стелю пробивать, душу пхать; а чи їй вгору, чи вниз, — мо', розкоп розкопати?
Гірше того може бути тільки лежання горілиць із напнутим над тобою ветхим полотном із намальованим на небесній землі духовним припіком з веселим вогнем і багатонадійним казаном на вогневі.
Достеменно як у татусевій Карловій комірці — пригадуєш, Буратіне?