Діва породила Сина. Й призналася сьвітові, й призналася з Ним до жорстокого, звабленого сьвіту, Дівою бувши. Винесла в сповитку, де разом із Дитям лежала й смерть, як і в кожному людському сповиткові. Бо від Адама й Єви - народження, разом із вісткою життя, несе й обітницю смерти. Але в Його сповитку крім смерти, перемагаючи смерть, лежало Воскресіння.
Його слава у Воскресінні, а наше в тому - що? Ми страхаємося смерти, але лякаємося й воскресіння - боїмося так, що й вірити не хочемо, бо для Суду ті кості знов докупи зберуться. Смерті кожне вірить, а воскресінню - треба перегодити! Ні, хай ліпше душечка помандрує, погостює по сьвітлицях і палацах оновлених тіл - здорових і багатих, славних і славетних, де не гріх, а втіха, де не смерть, а входини.
Чи хай би милосердний Господь кожній душці сказав: "Знаю тебе, люба, натрудилася ти наспотикалася, набідувалася, ніяк тебе судить, ходи полеж."
Було, ще кажуть, доволі муки й страху, то хай уже за великими дверима - або добре, або нічого. Що-ж, було знаття - буде й знання. Всі побачимо.
А поки що Мати своє найдорогше до нас простягає - Немовля. Можна на ручки взяти, попестити, побавити, полепетіти до Його. З Богом побути, з Богом поговорити. Це для всіх Дитя: хто пригорнеться-приголубиться, хто на ході трішки всміхнеться кутиком уст, хто порадіє з вином і вину. А кому й байдуже - як до чужої дитини.
Нема в ці дні Суду, нема й гадки, нема й згадки. Хто має розраду, той тішиться: нова радість стала, яка не бувала...
Його слава у Воскресінні, а наше в тому - що? Ми страхаємося смерти, але лякаємося й воскресіння - боїмося так, що й вірити не хочемо, бо для Суду ті кості знов докупи зберуться. Смерті кожне вірить, а воскресінню - треба перегодити! Ні, хай ліпше душечка помандрує, погостює по сьвітлицях і палацах оновлених тіл - здорових і багатих, славних і славетних, де не гріх, а втіха, де не смерть, а входини.
Чи хай би милосердний Господь кожній душці сказав: "Знаю тебе, люба, натрудилася ти наспотикалася, набідувалася, ніяк тебе судить, ходи полеж."
Було, ще кажуть, доволі муки й страху, то хай уже за великими дверима - або добре, або нічого. Що-ж, було знаття - буде й знання. Всі побачимо.
А поки що Мати своє найдорогше до нас простягає - Немовля. Можна на ручки взяти, попестити, побавити, полепетіти до Його. З Богом побути, з Богом поговорити. Це для всіх Дитя: хто пригорнеться-приголубиться, хто на ході трішки всміхнеться кутиком уст, хто порадіє з вином і вину. А кому й байдуже - як до чужої дитини.
Нема в ці дні Суду, нема й гадки, нема й згадки. Хто має розраду, той тішиться: нова радість стала, яка не бувала...
Немає коментарів:
Дописати коментар