Шістдесят років московський Синод не міг розв'язати питання, чи варто перекладати Сьвяте Письмо мовою розквітлого в ХІХ ст. красного письменства. Симпатики кінець-кінцем упень перетрощили сперечників, але я й досі на боці цих останніх.
Ісплив час, і, спливши, з'ясував, що всі доводи проти того перекладу були стійні, а резони на його користь — і досі сумнівні. Найпаче даються взнаки дві речі: тепер (а так стало після першого-ж перекладу народньою мовою) кожне "розуміє", а, отже, розумує, виплоджуючи дурні вигадки, коли не схизму з гересіями. А, вигадавши, негайно починає вчителювати. При тім усе йде, все, йдучи, минає, і все йому, йдучому, минається. І до чого воно йде? Вабкі люди принаду їдять, але вона для їх нестравна.
З другого боку, зваживши вкраїнські обставини, бачимо, що нам до скруту приходиться через те, що де-хто — й багато хто! — навсправжки вважає, що мова синодального перекладу є коли не богодухновенна, то, принаймні, твердо встановлена благословлющим українським звичаєм для всякої церковної потреби. Це, на думку де-котрих, чи, радше, в чутті де-котрих, робить власне звучання наче-б-то нестерпним для вкраїнського церковного вуха.
Маємо, як мовляв теперішній клясик, те, що маємо, й маємо широку традицію перекладів Сьвятого Письма одночасними народніми мовами. Вже ми тих перекладів не спекаємося. І не треба! Я згідний з Антонієм Сурозьким, що, як знаєш якісь мови, то слід, виконуючи обов'язок сяк-так розумного й трохи осьвіченого християнина, вивчатити нашу Книгу всіма сторонами, це-б-то в усіх тонкощах приступних тобі мовних витлумаченнів.
У нашім письменстві коло цієї справи заходжувалися люде потуги надзвичайної: Куліш, Огієнко, Хоменко. Тут ми можемо ходити стрімко розігнувши свій високий стан, а не скулившись і зібгавшись. І мова цих перекладів дає нам дорогоцінну змогу в рідному слові всьвідомити й висьпівати духовне. На цю змогу в нас ой як сутужно!
І сам синодальний я люблю й читаю. Миле мені й те, що вже під час своєї появи він виразно відгонив старожитністю. Так і має бути! Тому й Куліш у своїй праці домагався старокнижного звучання. Нема чого сьвятому слову ганятися за зникомими відмовками й хвилинними вражіннями сьогочасної мови!
Ісплив час, і, спливши, з'ясував, що всі доводи проти того перекладу були стійні, а резони на його користь — і досі сумнівні. Найпаче даються взнаки дві речі: тепер (а так стало після першого-ж перекладу народньою мовою) кожне "розуміє", а, отже, розумує, виплоджуючи дурні вигадки, коли не схизму з гересіями. А, вигадавши, негайно починає вчителювати. При тім усе йде, все, йдучи, минає, і все йому, йдучому, минається. І до чого воно йде? Вабкі люди принаду їдять, але вона для їх нестравна.
З другого боку, зваживши вкраїнські обставини, бачимо, що нам до скруту приходиться через те, що де-хто — й багато хто! — навсправжки вважає, що мова синодального перекладу є коли не богодухновенна, то, принаймні, твердо встановлена благословлющим українським звичаєм для всякої церковної потреби. Це, на думку де-котрих, чи, радше, в чутті де-котрих, робить власне звучання наче-б-то нестерпним для вкраїнського церковного вуха.
Маємо, як мовляв теперішній клясик, те, що маємо, й маємо широку традицію перекладів Сьвятого Письма одночасними народніми мовами. Вже ми тих перекладів не спекаємося. І не треба! Я згідний з Антонієм Сурозьким, що, як знаєш якісь мови, то слід, виконуючи обов'язок сяк-так розумного й трохи осьвіченого християнина, вивчатити нашу Книгу всіма сторонами, це-б-то в усіх тонкощах приступних тобі мовних витлумаченнів.
У нашім письменстві коло цієї справи заходжувалися люде потуги надзвичайної: Куліш, Огієнко, Хоменко. Тут ми можемо ходити стрімко розігнувши свій високий стан, а не скулившись і зібгавшись. І мова цих перекладів дає нам дорогоцінну змогу в рідному слові всьвідомити й висьпівати духовне. На цю змогу в нас ой як сутужно!
І сам синодальний я люблю й читаю. Миле мені й те, що вже під час своєї появи він виразно відгонив старожитністю. Так і має бути! Тому й Куліш у своїй праці домагався старокнижного звучання. Нема чого сьвятому слову ганятися за зникомими відмовками й хвилинними вражіннями сьогочасної мови!
Немає коментарів:
Дописати коментар