Самопокора — то двері в життя духовне. Але за дверима має лишитися місце на достойність. Надто близькі стосунки, особливо в сьогочасному свойому чині, зчаста-згуста вигризають гідність із хати, і потяг до духовности, як протяг, шукає собі виходу з хати тої.
Як-що родина — це образ раю, то після втраченого раю дорога пахне в сьвіт: порати землю, що з неї ти взятий. Тут можна вбачати вже аскетичний образ, образ манастиря. В печалі й тузі долається те, що проклята земля для тебе. І там самопокора — знову двері в духовність, і там самопокора вже тихомирно дорівнює повазі.
Як-що родина — це образ раю, то після втраченого раю дорога пахне в сьвіт: порати землю, що з неї ти взятий. Тут можна вбачати вже аскетичний образ, образ манастиря. В печалі й тузі долається те, що проклята земля для тебе. І там самопокора — знову двері в духовність, і там самопокора вже тихомирно дорівнює повазі.
Немає коментарів:
Дописати коментар