Уважається, що все гуманістичне письменство московське з гоголівської шинелі вийшло. Ніби-то сам Достоєвський так підсумував. Що-ж то за шинеля така? В Миколи Гоголя ми оповідання "Шинеля" знаємо, й то вже тепера річ сьвітова, що трагедія маленького чоловічка в ній списана. Що-ж то за людина, чи вийшла вона з шинелі, а як не вийшла, то чому мала виходити?
Відомо від Василя Розанова, цією оповідкою й особою Гоголя обуреного, що життьова подія, зужиткувана письменником для тої "Шинелі", була на взір тиха й мирна, зовсім, здавалося-б, не трагічна. Аби-якенький, але аж ніяк не вбогий чиновник над усе любив полювання на качок, як ото наш Остап Вишня. Купив той добродій собі нарешті коштовну рушницю, але на першому-ж полюванні, минаючи очерти, поклав упоперек човна, — то та вже
Відомо від Василя Розанова, цією оповідкою й особою Гоголя обуреного, що життьова подія, зужиткувана письменником для тої "Шинелі", була на взір тиха й мирна, зовсім, здавалося-б, не трагічна. Аби-якенький, але аж ніяк не вбогий чиновник над усе любив полювання на качок, як ото наш Остап Вишня. Купив той добродій собі нарешті коштовну рушницю, але на першому-ж полюванні, минаючи очерти, поклав упоперек човна, — то та вже
рушниця зачепилася й шубовснула, пропала без воріття. Бідолаха з тої лихої пригоди занедужав, аж трусила його пропасниця. Але жалісливі колеґи купили мисливцеві нову рушницю, тож він оклигав. Кінець виходить щасливий і людяний.
Розанов палко накидається на Гоголя за те, що той наче-б то в свойому вигаді не по людському спотворив зворушливу "різдвяну" бувальщину. Але чи це справді так? Звісно, Гоголь силою свого хисту перетворив подію, поглянувши на неї, сказати-б, судним оком. Безневинний Акакій Акакійович ув остаточнім убозтві своїм не в Бозі перебуває, не в сподіванні Його милосердя, а в прагненні земного пожитку, підносячи омріяну шинелю на рівень архітвору. Бо в особі Акакія Акакійовича нема місця Божій особі.
Неминуче гине, як усякий земний скарб, сердешна fata morgana, гине з нею для сьвіту цього й, насьмілимося сказати, вічного, горопашний маленький чоловічок. Бо саме в цьому його мализна.
Кожен із нас має свою шинелю, й далеко не всі ми з неї вийшли чи навіть визираємо на сьвіт Божий подивитися. Де-чия шинеля може собою цілий ґльобус накрити, а в когось вона малесенька, ледве сам улізеш. А наслідок той самий — нема коли вгору глянуть. Побачить, казав народ, і свиня небо, як будуть смалити. Але смалитися ой як не хочеться...
Розанов палко накидається на Гоголя за те, що той наче-б то в свойому вигаді не по людському спотворив зворушливу "різдвяну" бувальщину. Але чи це справді так? Звісно, Гоголь силою свого хисту перетворив подію, поглянувши на неї, сказати-б, судним оком. Безневинний Акакій Акакійович ув остаточнім убозтві своїм не в Бозі перебуває, не в сподіванні Його милосердя, а в прагненні земного пожитку, підносячи омріяну шинелю на рівень архітвору. Бо в особі Акакія Акакійовича нема місця Божій особі.
Неминуче гине, як усякий земний скарб, сердешна fata morgana, гине з нею для сьвіту цього й, насьмілимося сказати, вічного, горопашний маленький чоловічок. Бо саме в цьому його мализна.
Кожен із нас має свою шинелю, й далеко не всі ми з неї вийшли чи навіть визираємо на сьвіт Божий подивитися. Де-чия шинеля може собою цілий ґльобус накрити, а в когось вона малесенька, ледве сам улізеш. А наслідок той самий — нема коли вгору глянуть. Побачить, казав народ, і свиня небо, як будуть смалити. Але смалитися ой як не хочеться...
Немає коментарів:
Дописати коментар