Довбушевими стежками

Коли я в Київі, хоч не сьпівака на всю Україну, сьпіваю "Ой, по-під гай зелененький ходить Довбуш молоденький", то допевне знаю, що й у далекій від хронотопу столиці мені "Кути не минути". Коли те саме висьпівує вкраїнський добродій у Лондоні, то він може певний бути: зможе Кути поминути. А мені доведеться й до Космача повернути. Отак, петлюючи, та й до Дзвінки мусиш потрапити.
Але така вже доля наших не вшанованих державними нагородами героїв українських.