От кажуть учені люде (а я їм, письменним, більше, ніж собі, вірю), що свиня від собаки розумніща. У свойому розумі вона, певно, заглядає за край видимого нам сьвіта: прийде хазяїн годувать дрібною поганню — їсть, аж хлебче. Прийде колоти — ляже колотися, лиш трохи поколотившись. Прийде він таки, п'яний, і засне в загороді — нишком згризе сонного.
Або ще бугай — теж свійська істота. Не так розумом взяв, як завзятістю та снагою. П'ятсот років на довжелезному ланцюгові пасся й аж тепер зірвався. П'ятсот скотарчуків перетовк, на п'ятиста десятинах масного чорнозему довкола себе геть усе давно повиїдав, чого не виїв — то бика й в спашу не зайняли. Бик полем пройшов — шкода, а яка шкода, спитай його, то й сам не скаже: стоїть мовчки на розтоці, головою мотляє — каблука в ніздрях волі дякує, аж підскакує. Із ніздрів вогонь пахкає, з очей іскри летять, на рогах діямантовій вогник виграє. Ратицею замлю дере — нетерпій. Де-ж той колотник? Хоч-би голову чим забив...
Немає коментарів:
Дописати коментар