Були в Грицька у бесіді

 Говірка молодеча — не без хвацького творчого запалу. Виросток починає здогадуватися, що мова приналежить не тільки старшим, що її можна й самому гнути, як підкову. І гне певний час, аж поки не покине ті жарти й не стане безбарвно миркати, як усі. Тільки коли-не-коли перейме дивне слово від нової молоди, що вже гуде, ламаючись, у батьківській хаті.
У нас це ще вскладнюється тим, що знімаємо спробу з мови чужої. Міська говірка, хоч-би й українська родом, тільки глухо повторює виляски ще брикливої мови сусідньої. Як-що в кубанців українська — то кубанська балачка, то в нас московська — то балачка київська.