Півістнування

 Ми раз-у-раз іритуємося, з'ясовуючи, що у власній ніби родині живемо не своїм, а напів-своїм життям. Тільки ті незвичайні щасниці, що й справді складаються, мов ті пілки, почувають себе так, наче їх і їхнього таки підбуло. Але то рідкощ: межи нами що-раз більше втятих і зачеплених.
І пориває чуття незмиру, й вабить розлука. Марна то сподіванка, бо так чи сяк, а тільки пів і лишається. Може тому й так люблять самотні й розлучені балачки за "половинки".
Я багну жити самим собою, а живу переважно для иньших, ніби в приймах.
Чоловік-же й так скаче по паші, як кентавр, охляп сидячи на крижах чогось безголового, до чого йому — зась. І рукою не допнешся.