Чай до життя

 Мій тесть утішний звичай має: пачку чаю в подарунок діставши, розриває її всю й досипає в бляшанку з чаєм колишнім. Так тонке мішається з міцним, рідке — з густим, вистояне — зо спитим. Ніколи не куштував він доброї запарки без гіркоти махорткового пійла. Ніколи не гореніло його питво без солоднечи гонорового листя.
Чаєлюбам я цього способу, звісно, не нараю. А от життєробам? Вчасним і невчасним, але остаточним вирішенням оббираємо листя з наших зелених кущів, висушуєм його пам'яттю, смакуємо згадкою. Болізним спогадом тамуємо надмірність утіхи, колишніми радощами підсолоджуємо чинні прикрощі. І так допхаємось до тихої води.