Завертаю дорогою до тісної шаховки рідної книгарні й чую від продавниці:
— А воно тут стояло — у тумбо[ч]ці!
Говорить, як пише! Мало що не бовкнув: "Так по нашому тільки написати, а не сказати можна!".
Але стримався: душа мовлянчина вірить писаному в кни[ж]ці й виходить перемо[ж]цем у зма[ж]ці з невблаганним, невпроханним нашим уподібненням, хоч так повстаючи проти асиміляції. Ти сміє[ш]ся, мій народе? Чи мені здає[ть]ся?
— А воно тут стояло — у тумбо[ч]ці!
Говорить, як пише! Мало що не бовкнув: "Так по нашому тільки написати, а не сказати можна!".
Але стримався: душа мовлянчина вірить писаному в кни[ж]ці й виходить перемо[ж]цем у зма[ж]ці з невблаганним, невпроханним нашим уподібненням, хоч так повстаючи проти асиміляції. Ти сміє[ш]ся, мій народе? Чи мені здає[ть]ся?
Немає коментарів:
Дописати коментар