Несьвідомість

 Невидимий вірус заперечує міт видимого поступу. Вони одне одному несьвідомі.

Сорок голодних днів

 Сократ не дурно пропонував кандидатам ув учні постувати сорок днів. Тих сорок голодних днів, як хто переживе, як-раз стає на те, щоб намацати двері, що їх намагається відімкнути хвилозопия.

Упійманий сьвіт

 Замісць приповістей мекають, мукають, мугикають "меми", замісць мудрих порад деренчать якісь дотепні й гострі "лайхв-гаки". Упійманий сьвіт по злодійському витрушує з себе відмикачки, щоб не шукали за вкраденим скарбом.

Дві маленькі людині

 Ми так уболівали були за маленькою людиною, маленькою душею, загубленою в безвидному морі великої імперської культури. Тим часом у тій душі до маленьких дверей так ізсередини підсувалося тісне зло, що й до хати не влізеш — аби те, що там, отеє ти є те, не випустили.

 Т'але справжня маленька людина великодушна. Її душа живе в залишеному Саді, а в тісній комірці цього сьвіту воліє бути як-найменше.

Сад Гетсиманський

 Ти — сад. І неуки-колії приходять до тебе по Вчителя. Не знаходять, і тільки учень із нерозміняним цілунком на вустах лишається сторожити. Швайцарський попович Карл-Ґустав спить і снить однодеревність у саді. Ніщо ночує, ніщо ніщує. Ти є те. Tat twam asi.

Тимчасовий поступ

 Як хто вірить у поступ людства — має конче бути песимістим. Бо вже взавтра той поступ виставить на кін історії таких діячів, що теперішні видадуться тими, ким вони є: тимчасовими ідійотами. А по завтрашніх прийдуть іще позавтрашні... Чого-ж ви чванитеся, ви!

Думчині пригоди

 Лябіринт, що тішиться, прикидаючись садком: підозріло гудуть хрущі над синтетичними вишнями. Ба навіть і городом: о! а тут у мене гарбуз. Це я слухаю Мамардашвілієві "Лекції про Пруста". За красних моїх літ Мераб Мамардашвілі був дуже люблений хвилозоп. Я це знав, але думав, що все воно — то лиш тема до сальонових розмов. Сальонів уже не було чи мене туди якісь пани не пускали, а сальонні балачки, бач, були.

А тепер оце багато років я тільки те й роблю, що полюю на тіні своїх молодощів: в одежі — й думці, одязі душі. От і панові Мерабові ряд дійшов. Лекції записано уривками: "взавтра ми з вами поговоримо...", а "взавтра" в записі ніде немає. Саме Мамардашвілієве мислення — принагідне, хідникове: він легко, охоче кидає одну думку, щоб свавільно поганятися за другою, всіляко уникаючи остаточности "корпусу". Та й я слухаю на "пристрої", а "пристрій" уже як пристроїться: сам собою скаче з виривка на виривок.

Лябіринт: повернутися на те саме місце, де "ви тут", прахтично неможливо. Підтюпцем біжиш за якоюсь думкою, згадуючи Аріяднині принади, аж гульк розтока: слушно повернеш, то ще пополюєш на ту саму, а ні — побігаєш за якоюсь иньшою. Впіймати в тихому куточку, притиснути котрусь так і не вдається. Досить із тебе й того, що ти бачиш гадку.