Без простолюддя

 За небіжчика СССР'а нам тлумачено, що интеліґенція вийшла з народу й має піти назад у народ. Ми, хто "з службовців", придушивши жаль, до того й лагодилися, на почин їздячи в-осени до колгоспів. Перед СССР'ом интеліґенція таки ходила в народ, але її всю за те знищено, й з народу довелося виводити геть нову: видавати пашпорта й платити гроші, а не трудодні. Теперки вже ввесь народ осьвітою й наукою подався в интеліґенцію. Й не так жалько на цю останню, як на той народ, що перше був: ні тобі живих уст народніх, ні усної його творчости, ні давноколишньої його мудрости.

Жито, як гай

 "Теплий апріль, холодний май буде жито як гай." От як до речи пригадалася приказка! Серік і справді воно так. То вже покладаємося на усну вкраїнську творчість, тепер тільки писану. Т'але чи засівалося в кого на жито, щоб поспитати старовинну прикмету? Чи намісць жита можна вправляти в речення потрібне з пшенишного, соняшникового, ріпакового, а для народньої интеліґенції — гай із городнього й садового?

Два переклади

 Усний переклад: летиш низесенько над чужою водою й лигаєш чим-дуж на всю витягу чужії-ж таки комарі. Ну яка там глибина, де той глиб? Оце те, що під самісіньким черевом лощиться? Дак то не глибінь, то поверх — щире скло. Ти комарі знай лигай.

Писаний переклад: повзу, гризу. Повзу-гризу, аж гульк щось такеє проривається хутчіш за мене, наче земледух, чи пак земляний рак. А то мудрий Ши, штучний интелект, уже так попер, що нікуди повзти й нічого гризти. 

Легкотяжний пас

 Кожна людина, й навіть і чоловік, у розумінні змоги перечувати — як той орган, їй-право. Ніби органи віддано органіці, а душу — органові. Й то дарма, що органити — не вкраїнське діло. Навіть і вкраїнський чоловік — змисленний орган. У розкішній розкладці чудового струмента є всякі реґістри й мануали й навіть ступир для потужности. Але-але! Грати в орган можна й без тої справи. Можна й паса змастити так, що всі чуття тільки посвистуватимуть. Й ото мудрі люде живуть собі, награваючи. Сподіваючись не натрапити на Виконавця, що колись дасть і мануально, й реґістрово, й ступирно й присушить отого легкотяжного паса.

Законна неслава

 Хто мудрий — як-що виявляється, стає відомий — то зразу буде тобі не славлений, а знеславлений. І найтяжча кара — поміститися серед ізнеславлених законно.

Козак ізблукався у гаї густому

 Якщо мудрість означає самотність, а цілковита мудрість — цілковиту самотність, то що скаже шукальник на такому роздоріжжі? Я-б наважився сказати так. Хоча в самотність можна — й лекше — заблукати нестямно.

Усяка нетіпака

 Як нас учить де-хто з Честертонових персонажів, єдине ремество, що не потребує підучування, то діло мученицьке. Всі иньші діла, коли шитися в них без науки, конче зроблять мученика з усякої нетіпаки.

Agonу of diplomacy

 Дильоматів іще є, а от дипльоматія стала, здається, геть непотрібна. Мистецтво можливого? А теперки все можливо. Нащо-ж і здалися такі митці? Багато про що люд іздогадувався, що воно йому непотрібно. Але мала надбігти мить, коли непотрібне стало зайвим, а зайве — мульким. А мульке — нестерпним. Носороги йдуть і топчуть дипльоматію з її штучністю, штукарством і штудерністю. Носороги йжуть так, що мимоволі гадається: на що їм і ріг? А то високий знак того, що могли-б і сколоти, та, спасибі, тільки столочили.

На млини

 Дон Кіхот був мудрий чоловік, хоч і божевільний. А може саме тому, що віддався на Божу волю. Він кидався саме на вітряки, що могли підхопити нападника на свої крила, піднести, дати чуття лету. Справді нестямний лицар, іще, боронь Боже, кинувся-б у нас на якийсь український млин. І млин-селянин сумлінно затягнув-би завзятого своїм невблаганним колесом у ковбаню, туди, де тиха вода греблю рве.

45-хвилинний чекай

 Ще нова хвилозопська пропозиція від мудрого метра: "Вкраїнці мають бути певні, що недуга не забере їхніх рідних." Овва! Звідки взяти таку певніть? Ясно, що всіх нас колись щось забере. Як мирною добою, то якась із давно відомих мирних недуг. А як не недуга, то що, скажи мені, медикалізаціє?

Ясно, однак, що реклямотворець (чи його перецінований наймит) проминув тут слово "довчасно" чи ще якесь із тузіня слів, невідомих цим майстрам електронового пера. Ми не хочемо, вкраїнці, щоб порано пішли з життя рідні та вірні, бо над безсмертям їхнім ми не владні.

Дак, а що-ж удіяти? Треба, виявляється, відбути 45-хвилинний "чекап" у кардійолога. Що воно за "чекап"? Тут, річ певна, вклюнулася прикра похибка: що таке "чекай" у лікарський приймальні, знає кожен українець, навіть той, що люто ненавидить геть усіх своїх рідних. Чеклося по 4,5 годин, то вже 45-хвилинний чекай нам ані гадки. Гайда до кардійолога! 

Писаннячко дрібнесеньке пописане криво

 Нарешті я дошукався причини того, що вчені промовці, намісць звертатися до людей із простим і щирим живим словом, уперто, хоч і невміло, вичитують якісь свої мудрі статті на публіку. І як-же втямливо! Ті мудреці гаразд знають, що самохіттю їхніх писань ніхто не читатиме. "Ах так! То я тобі таки вичтаю! Як стій! Отут уже на конхверенції нікуди од меї науки не втечеш!"

Ласощохлист

 Ласощохлист-лагоминець проласує спасіння. А чималенько таки в житті ласого — просить тіло солодощів: солодкого спання, лежі в лінощах, смашної присмачки, милого переситу, веселого перепою. І все це любе разом і з самими любощами, як цяцьки в дитини, віднімає в тіла мудрий час, сравляючи тілесне віднімання. Й поздержливість править уже не за добуток од ощадливости, а за ліки від утраченої снаги й до всього смашного хоти. Тонко прочуває теє й ласощохлист, знаючи, що ще тяжко напостується після ціловічної нездержливости.

Вкраїна мовчала

 Коли говориться щось путнє, Вкраїна мовчить. І не з пошани до мовця — просто вона тим часом дуже гомонить й слухати не має й часинки. А мовчить тільки на відповідь — отак і відказує на всяке мудре забалакування й заговорювання.

Життьова мудрість

 Мудрість життьова — то мудрість заникання й зникання. Спостережені на поверсі води бульки — звідки йдуть, невідомо, т'але-ж звісно, що колись перестануть. І та мудрість приходить, заступаючи ввесь попередній життьовий безум — бурхливу "вічність", що була просто сліпа до власних своїх меж.

Наука ворожити

 Є причина на те, чому я намісць власної загорьованої мудрости покладаю в голові мудрість народню. Чи завважили ви таке: що гірше нам стає, то більше бачимо людей, тямущих у тому, як тепера на сьвіті жить. Инколи здається, що ціле суспільство то експертна громада, а життя суспільне — суцільна експертиза. Одначе народ давно вже таке закарбував: "Навчить біда ворожити, як нема що в рот вложити."

Знайти дурня

 "Кожен мудрий свого дурня знайде", — вчить наше прислів'я. Випадає шукати й знаходити, шукати й вірити, що знайдеться. Власний дурень — то скарб дорогоцінний. Усе життя спитуєшся й не можеш одшукати його в таємних венеційських лябіринтах. Тим часом усі кругом бачать крізь стіни, а виказують тільки найщиріші й найвідданіші.

Едемський перелаз

 Коли краплини мудрости стікають зморшками чола, те парування недаремного живоття — чи той то піт, що Бог обіцяв був на прощання з-за перелазу Едемського?

Просьвітитель

 Просьвітитель висить на одній руці над ямою неуцтва, бо друга в його тим часом пише. Вчепився-б і зубами, щоб підтягнути очкура, та мовляти доводиться безперестань. Тому просьвітителі такі близькі до народу, хоч природнім чином і осоружні йому. Просьвітителям ближче до яминого дна, ніж до премудрого верхогір'я — туди їм як до неба пішки.

Сім'я та школа, любов і мудрість

 Діти беруть од батьків поки тільки те, на що й справді нема ради: тілесні риси, особливості здоровля, звички, слівця. Вони живуть у подаваному побиті насправжки — то їхній побит, а не батьківський. Батько-мати виросли в иньшому, а цей творили про їх, про дітей, не дуже його й знаючи.

Діти, поки вони діти, в своїм звичаї люде громадські, а то й суспільні: вони сприймають і всотують тільки те, що становить справжній людський чин довкола їх. Обтяжені досьвідом, дорослі пручаються в суспільстві, громаді, товаристві. А діти в йому — як у своєму живлі. То вони, поки діти, сьогочасники.

Школа може показати людині, яка буває осьвіта. Розміром, обсягом, складом своїм і завглибшки. Т'але й тут — як нема, то й дарма.

А любов, спитає котрий завзятий, а любов? А любов як кисень: дає повітря, потрапляє в кров. Її ніхто бачити не може — хіба відчути брак. Щиру любов либонь переживають щирі самовідданці, тому в їх усе палко, скоро горить і хутко вигоряє разом із їми.

А мудрість? О, вона вся — по шкоді! Ти вже в новій шкоді, а вона надбіга. Так і наша мудрість здожене колись наші діти. Розкаже їм, як ми їх любили — щось уже наплете.

Добрячі та плохі

 Всі мудрячі люде, принаймні всі, кого я за таких маю, — добрячі та плохі. В житті не натрапиш на грапа Хвоска (Count Fosco). Злість випаровує мудрість, а зухвальство — виживає з хати.