Із принадно заосенілого, злотолистого Київа вихопився й за кілька годин виладувався в Вінниці. Чудовне, слушне наше місто! Таку злагоджену, доладню двомовність чи де ще в нашій славній Україні й вишукаєш. Культурна верства, ясно, кинджально запанувала в московській розмові, а простолюд, як ото я грішний, нишком порпається в своїй мовній бувальщині.
Чоловік я ходяний — бачив сьвіта, але своїх викрутасів не полишаю ніколи, хоч-би який неписьмак був мій розмовник. І що-ж? Интеліґент як завважує: "Я сам це слово знаю, але не вживаю, тому й иньшим не раджу до вжитку." Ну, ще хіба не так улучно скаже чи не так просто.
От-же-ж знає, а мовчить: коли моє невлад, я з своїм назад.
А неграмотій нічого не стренчить, а слуха собі й уторопати пробує. І тямить-же! Як воно зрозуміло, то й дотепно виходить. Ці речі нерозлучні, як дві мові в Вінниці.
Чоловік я ходяний — бачив сьвіта, але своїх викрутасів не полишаю ніколи, хоч-би який неписьмак був мій розмовник. І що-ж? Интеліґент як завважує: "Я сам це слово знаю, але не вживаю, тому й иньшим не раджу до вжитку." Ну, ще хіба не так улучно скаже чи не так просто.
От-же-ж знає, а мовчить: коли моє невлад, я з своїм назад.
А неграмотій нічого не стренчить, а слуха собі й уторопати пробує. І тямить-же! Як воно зрозуміло, то й дотепно виходить. Ці речі нерозлучні, як дві мові в Вінниці.
Немає коментарів:
Дописати коментар