Була собі казка — всесьвітній мотив: "Про красу чудесну та мару гидесну". Якийсь-то чумак у Крим по сіль ходив. Ходив-ходив, а якось і не дійшов, бо завернули його з волами, а потім і воли без його звернули, ледве з душею вискочив. Зачумакував він у густій діброві. Сторона безлюдна й палац незалюднений стоїть. А в палаці — й доїжно, й доліжно, невидимі джури чарку наливають, чумака вітають, не журитися Кримом укленяють.
Ще якого року Божого 1946-го зафільмував цю нашу казочку Жан Кокто, назвав її по своєму, але теж прикладно — "La Belle et la Bête". Чорно-білі картини вчать культури відтінювання, яскраві барви — знада для невправних душ. У фільмі незримих пахолків показують незліченні тайникові руки.
Той палац — потаємне пристановище слова рідного недізнаного. Незумисне ти його надибав, а тепер частуєшся безборонно й їси тут різнії потрави, та все з полив’яних мисок. Скоропадливі попелясті руки й на виделку наколють, і в сметану вмочать, і в рота вкинуть. Один клопіт: хоч-би ненароком якою галушкою не вдавитися.
Ще якого року Божого 1946-го зафільмував цю нашу казочку Жан Кокто, назвав її по своєму, але теж прикладно — "La Belle et la Bête". Чорно-білі картини вчать культури відтінювання, яскраві барви — знада для невправних душ. У фільмі незримих пахолків показують незліченні тайникові руки.
Той палац — потаємне пристановище слова рідного недізнаного. Незумисне ти його надибав, а тепер частуєшся безборонно й їси тут різнії потрави, та все з полив’яних мисок. Скоропадливі попелясті руки й на виделку наколють, і в сметану вмочать, і в рота вкинуть. Один клопіт: хоч-би ненароком якою галушкою не вдавитися.
— А де-ж той пуп'яшок червонястий? — спитають знавці творчости Жанни-Марі Лепренс де Бомон. А це потім, далі буде. Як хто розжує й ковтне здоровий.
І тоді ще треба Криму таки не минути...
І тоді ще треба Криму таки не минути...
Немає коментарів:
Дописати коментар