У нас life-long education, осьвітянським звичаєм широких розмов, віддають "учінням упродовж усього життя". Це я ще й трохи причапрячив українського вираза — бува й довше, й гірше. Насправді-ж, то в перекладі — "наука довічна", довічна, як неволя, — life-long imprisonment. Саме довічною неволею, не ув'язненням, називали цю пропащу долю колишні словники. Але смак теперішніх легко пояснити. Поправна мова старих часів намагалася бути людянішою й тому коротшою, а часи новітні питають: з якої речи?
Суть іще вимовні слова "доживотний" і "досмертний". Цілий вік ними скліщує. Але в нас усе вірять у великих слів велику силу, в силу-кількість, що переливається в силу-потугу.
В те зачинення-замкнуття, до тієї тюрми нас занаджують баштові й в'язничники довічности — наші осьвітяни. Ведуть у науку на муку. А з науки не виводять і не виходять: з науки — виносять. Хто бачив хоч столітнього діда, як Калнишевський, з гіркої неволі виведеного, хто з тої науки повертався коли? Нема таких. Кажуть, у віці 30-35 років учений з ненавченим головою сягають стелі. А далі що? Лука стати й на панщині пшеницю жати під пильним дозором ланових.
Намагаюсь уявити собі академіка на цьвіту прибитого, що лежить на смертній постелі, а стоїть на Божій дорозі. Згадавши давні звичаї красного письменства московського, академік іще здужає повернутися до полички з книжками й проказує:
— Прощавайте, друзі!
А книжки йому:
— Ге, сякий-такий! Тягни до скону!
Намагаюся привидіти, а не привиджується. Не таківського роду наші академіки (поздоров їх Боже на довгії літа!). А роду вони колгоспного, на малі гроші вивченого, вивченого раз і назавсіди:
Суть іще вимовні слова "доживотний" і "досмертний". Цілий вік ними скліщує. Але в нас усе вірять у великих слів велику силу, в силу-кількість, що переливається в силу-потугу.
В те зачинення-замкнуття, до тієї тюрми нас занаджують баштові й в'язничники довічности — наші осьвітяни. Ведуть у науку на муку. А з науки не виводять і не виходять: з науки — виносять. Хто бачив хоч столітнього діда, як Калнишевський, з гіркої неволі виведеного, хто з тої науки повертався коли? Нема таких. Кажуть, у віці 30-35 років учений з ненавченим головою сягають стелі. А далі що? Лука стати й на панщині пшеницю жати під пильним дозором ланових.
Намагаюсь уявити собі академіка на цьвіту прибитого, що лежить на смертній постелі, а стоїть на Божій дорозі. Згадавши давні звичаї красного письменства московського, академік іще здужає повернутися до полички з книжками й проказує:
— Прощавайте, друзі!
А книжки йому:
— Ге, сякий-такий! Тягни до скону!
Намагаюся привидіти, а не привиджується. Не таківського роду наші академіки (поздоров їх Боже на довгії літа!). А роду вони колгоспного, на малі гроші вивченого, вивченого раз і назавсіди:
Сидить баба на рядні
Та й рахує трудодні:
Трудодень,трудодень,
Дайте хліба хоч на день.
Немає коментарів:
Дописати коментар