В одгороді нашої церкви — нова капличка, ще й малим осьвяченням не осьвячена. Там, де буде тісний вівтарик, на стіні образ — Таємна вечеря: з-за столу два Христи, праворуч і ліворуч, подають сьвітові, людові присутньому, причастя тіла й крови. За спинами Христів збилися в купку дванадцятеро.
Ще одна, незвичайна, відміна звичайного сюжету симболічного. Майже завсіди — стіл, стільці. Це не потур нашим звичаям, що ми при столі звикли сидіти, засідати. Здогадно, що то знаки: високий стіл — престіл, долоня Божа, до людей простягнута; стіл — вівтар, стілець — місце в раю.
Стіл на покутті — осередок домового сьвіту. За стіл сідаємо до їжі, приносу, життя. На стіл стає домовина: спожито вік, жертва правиться.
Дуже багато по наших церквах образів зверненого до глядача вінценосного сидіння: прообраз прийдешнього царевінчаного Суду і судців його.
І все одно тепло пригадується, що насправді Господь вечеряв із друзями своїми, просто лежачи на долівці. Находжені босі ноги обмивали, щоб прилягти до спільної страви. І так Христос служить гостям своїм, миє їх, щоб поділитися Собою. Він вводить їх до того сьвіту людської радости, куди збирався прийти, коли ставався Чоловіком. Учні заходять до сьвітлої господи з вулиці, з навкружного життя, де вирує, переймаючи Христа, около чинної скорботи. Туди першим, не стерпівши радісної правди, повертається Юда.
Але їда — сьвято: лежачі ламають хліб, стромляють у сіль, запивають вином. І не буде тій радості краю, не має кінця тій сьвятій з'їжі. Не треба вічним бенькетовцям стола-основи: основою вони наділяються, основа в них розчиняється.
Ще одна, незвичайна, відміна звичайного сюжету симболічного. Майже завсіди — стіл, стільці. Це не потур нашим звичаям, що ми при столі звикли сидіти, засідати. Здогадно, що то знаки: високий стіл — престіл, долоня Божа, до людей простягнута; стіл — вівтар, стілець — місце в раю.
Стіл на покутті — осередок домового сьвіту. За стіл сідаємо до їжі, приносу, життя. На стіл стає домовина: спожито вік, жертва правиться.
Дуже багато по наших церквах образів зверненого до глядача вінценосного сидіння: прообраз прийдешнього царевінчаного Суду і судців його.
І все одно тепло пригадується, що насправді Господь вечеряв із друзями своїми, просто лежачи на долівці. Находжені босі ноги обмивали, щоб прилягти до спільної страви. І так Христос служить гостям своїм, миє їх, щоб поділитися Собою. Він вводить їх до того сьвіту людської радости, куди збирався прийти, коли ставався Чоловіком. Учні заходять до сьвітлої господи з вулиці, з навкружного життя, де вирує, переймаючи Христа, около чинної скорботи. Туди першим, не стерпівши радісної правди, повертається Юда.
Але їда — сьвято: лежачі ламають хліб, стромляють у сіль, запивають вином. І не буде тій радості краю, не має кінця тій сьвятій з'їжі. Не треба вічним бенькетовцям стола-основи: основою вони наділяються, основа в них розчиняється.
Немає коментарів:
Дописати коментар