Пацюки потягнулися шнурочком із корабля — і чого лякатись! Пацюки — не матроси на кораблі й, тим паче, не кораблевий капітан. Їм не належить змагатися за живучість корабля, висідати в шлюпки, їм не належить потопати, стоячи просто на командорськім помості. Судити їх не будем — корабель правив їм за часове притулище, а правдива домівка в їх — нора.
І страхатися не будем, бо пацюк живе побудкою плоти, а ми мусим жити призводом духу. Ще, Бог дасть, не потонувши, споглядатимем, як утихомирені хвилі наковтуються сірих намистинок щурячої пацьорки. Ще спочинемо на дні корабля, коли вони ляжуть на дно сьвітового океяну. Щастя — то шелест хвиль без пацючої шамотні.
І страхатися не будем, бо пацюк живе побудкою плоти, а ми мусим жити призводом духу. Ще, Бог дасть, не потонувши, споглядатимем, як утихомирені хвилі наковтуються сірих намистинок щурячої пацьорки. Ще спочинемо на дні корабля, коли вони ляжуть на дно сьвітового океяну. Щастя — то шелест хвиль без пацючої шамотні.
Немає коментарів:
Дописати коментар