За промиту воду

Телебачення — як гоголівська панночка з "Вія": у смерті з красуні-сотниківни обертається на стару відьму; часуючи, губить лице й набирається сорому, ніби обтяжившися для останнього порину в пекло, бо далі нема куди.
От тому побожний чоловік, в ту скриню глянувши, має плекати надію, що, як буде смертенний, то для Життя перетвориться, порохно із себе струсонувши.