Центаврійські гри

 Мітичний образ центавра є хоч і первісний, але простацький і роблений тільки на взір. В людській історії немає нічого первіснішого від прогрішення. І от людина, ближча в часі до втраченого саду-раю, здобутого знаття про добре й лихе, в тому природньому для вершника образові передає складне почування з приводу вшкодженої власної натури.
Двоїстість, розкладену ніби-то між твариною й чоловіком, стародавній грек сприймає не як розпанаханість чи розшарованість, а як химерне сполучення на тонкому рівні, злютованість, злитість.
Оскільки героєм переживання тут є верховик, а той, над конем злітаючи, намагається злетіти ще й над собою, то надлюдина таким чином пробує здолати недолюдка, й отак думає подолати позниженість од гріхопадіння.
Але вибір між гаданою чистотою в тварини й уявною висотою в людини що-разу виявляється нездійсненний. Одначе поганий той центавр, що не бачить себе Хіроном і не марить зростити Ахілла!