Оце випало мені почути несилувану гадку, що ніби Петро й Микола в геніяльній Котляревського "Наталці-Полтавці" — то дві непримирні потуги в українській нації. Не посилаюся на джерело, бо вважаю, що сьміливий здогад цей попав як сліпий на стежку.
Значно, що в "Наталці" — всі полтавці. І Петро, й Микола, й Возний, і Виборний, усе, що обертається довкола героїні, купно зо старою Терпелихою — ідеальна вкраїнська громада. Того й бере гору лад і спокій.
Не так судилося романтичній Полтаві. Може, там десь і туляються наші персонажі, але — серед цілком чужого малоруській котляревщині маловкраїнського теперішнього життя. Ще й поза Полтавою розляглася всяка "земля України". Гриміли Терпили, приміром, у Трипіллі — було та загуло.
А життя все те саме, життя Наталчине! Знай крутиться навкруги, й вертається туди, звідки взялось, туди, де горох при дорозі: хто не йде, то й скубне. І стільки вже наскубли в нас того гороху! Несчисленну силу!
Не так судилося романтичній Полтаві. Може, там десь і туляються наші персонажі, але — серед цілком чужого малоруській котляревщині маловкраїнського теперішнього життя. Ще й поза Полтавою розляглася всяка "земля України". Гриміли Терпили, приміром, у Трипіллі — було та загуло.
А життя все те саме, життя Наталчине! Знай крутиться навкруги, й вертається туди, звідки взялось, туди, де горох при дорозі: хто не йде, то й скубне. І стільки вже наскубли в нас того гороху! Несчисленну силу!
Немає коментарів:
Дописати коментар