Отак ісклалося вже за двадцять з молодим гаком літ, що до кожного ніби й українського слова "державного" ставлюсь я з гострою підозрою: почувши, відразу починаю нишпорити по словниках. І знаходжу: таки не так! Не так воно по наськи, хоч убий!
Може це воно тому, що з великого переполоху заходились були ми коло свого відродження, як з'ясувалося — відродження Франкенштайнового. Дикий сполох: нас не зрозуміють! От поки не розуміли ті, кому, правду кажучи, нічого й розуміть, і поки ще жили ті, хто тямив і тягнув, і треба була повернути втрачене! Геть усе!
А тепер що, поживились? З усього знати, що ні. Виросло покоління, геть чуже дошкульному канцеляритові, а це-ж саме його вони й мають за мову вкраїнську! А це-ж саме на них поклядають уселяку надію "спостерігачі".
От і я спостерігав, то й постеріг, що кепські наші справи. Лячно! Ляк сили додає...
Може це воно тому, що з великого переполоху заходились були ми коло свого відродження, як з'ясувалося — відродження Франкенштайнового. Дикий сполох: нас не зрозуміють! От поки не розуміли ті, кому, правду кажучи, нічого й розуміть, і поки ще жили ті, хто тямив і тягнув, і треба була повернути втрачене! Геть усе!
А тепер що, поживились? З усього знати, що ні. Виросло покоління, геть чуже дошкульному канцеляритові, а це-ж саме його вони й мають за мову вкраїнську! А це-ж саме на них поклядають уселяку надію "спостерігачі".
От і я спостерігав, то й постеріг, що кепські наші справи. Лячно! Ляк сили додає...
Немає коментарів:
Дописати коментар