Дїлника й дїло боїть ся

 Добрячий із його чоловік: сам тобі заробити не дасть, але роботу твою похвалить.

Без вийнятку

 Геть усі вкраїнські перекладчики, без жаднісінького вийнятку, можуть сьмілко братися до найштудернішої й найвідповідальнішої роботи. На те мають одну на всіх, однаково ваговиту причину: кожне кревно, немилосердно, нестерпуче потребує грошей. А де-котре ще й грошовитої слави.

Обмарний sense

 Од безумірного вжиткування слова втрачають питомий зміст і глузд. Зостається тільки обмарний sense. Обмарний, бо в нашій мові він од початку не надбав ні змісту, ні глузду.

Про сьвято ІІ

 Питущому не гріх і випити в сьвято. Їдусі — не гріх і наїстися. Тільки прятати в хатах обом зась — то кожне зна, наше спільнородове кожне. Та як хто має вчеписто-нападистий (обсесивно-компульсивний) розлад, що він потужно гамує в будень, уже сьвяточного дня може, по справжньому, вчеписто й нападисто, взятися до найретельнішого, екстатичного прибирання в кімнаті.

Свійський учасник

 От уже люде мають, не подружжя, не коханство, не промішкання а, увага!, domestic partner. От яка-ж вона мудра, та ангелянська мова! То-то вже хороша! Яке вдале разом і слово-, й людо-сполучення! От по нашому й не скажеш так гарно, навіть якщо тобі зранку всюди поворожили на красу гарного дня. Хазяйство маєш? То й спільника хатнього. Родина єсть? Дак от тобі свійський учасник. Гулі трапляються? Маєш на теє домового свого товариша. З приміткою від перекладача: а таки воно по вченому буд domestic partner, бо не має наша цалинка-попелюшка таких гарних слів.

А чи не пригадати нишком соживця з соживицею, спожитця зо спожитецею? "Гаразд знаючи звичаї свого соживця..." Держава либонь не визнає, не візьме того до охвиційних клястерних перекладів, а котрий перекладчик може однак носити теє в приватній свійській кешені про всяку будню потребу. Так і чую вже підхоплене в народі: "Привівши-ж ми на цей сьвіт діток троє, не зійшлися, кажу, звичаями: в їхній сім'ї батько-матір були зроду-віку соживці, а в нашій родині батьки — сьвідомі спожитці з діда-прадіда."

Пишна одіж

 Мудрість то така пишна одіж, що як почнеш із єї пишатися, то зразу робишся голий-голісінький. І хоч яку собі потім багряницю, хоч якими твердими жилами пошиєш, а все в дурні пошиваєшся. 

Калюжі культури

 Давня байка про водограй: кожне йде до його з своєю посудиною, хто яку має, й набира, скільки влізе. А тим часом воду всі мають ту саму й п'ють собі на добре здовровля. Та коло всякого водограю, навіть ідеального, наливаючи, конче розплюскають. То вже течуть потічки й збираються калюжки. А до калюжок збираються тії, хто дзбанів не надбав. І вода ніби та сама, т'але поки до калюжі дотече, назбирає вже всякого не водяного. 

З усім тим ніхто не може заперечити того, що й у калюжах міститься первень води. То й тут по своєму припадають до культурного джерела — вимушено, сказати-б, хльопчуть калюжну, ставши цапки.