Алеаторіюм

 Перше переляк, а потім пересердя, що так був перелякався. Ще далі переляк: чи, бува, не пересердився з переляку? Дуже цікавий алгоритм.

Більмове око

 До де-кого старощі приходять не тільки з доречними немощами, болещами й жалощами, а ще, бува, цуплять і тягнуть за собою якісь мудрощі. Дуже з того дивується котрий одержувач: ніби замовляв харчів і грошей, а тобі ось що притягли.

Бо мудрощі — то-ж коли було? Коли на роботу ходив, коли пер живий діяльний чин. Тоді міг і старій людині вичитати євангелію. А тепер-же на що?

Та розум чогось не спить — неспання старече, а гадки якісь жваві, як блощиці. І щось таки вигадаєш і на сьвітанку покажеш сьвітові, піднесеш під самісіньке більмове око.

Будем жебоніти, як маленькі діти

 Мова не застаріває за сто років, навіть і тепер це мало-б бути так. Для мови то занадто скоро, вона-ж бо має злучити 3-4 покоління, а це як-раз і буде років так сто спільного життя. Наші теперішні покоління аж три мові держить і втримати не може. 

Отже мова за одного нашого життя не встигає старітися — то вже просто ми мовно "молодшаємо", щоб не сказати "дитиніємо": прокидаємося одного життьового ранку й починаємо белькотати, булькати, куркати, як ті переяславські гиндики. А батьки — що батьки? — єдину дитину мають, чи доведеться ще другу поколихати. То вже вони собі зворушено, мовчечки слухають. І спитуються якось забалакувати до дитини по дитинячому. Вже їхня власна мова, диви, застаріла. 

А дідова-бабина, а прадідівська? Дуже вже коротшає мовний вік: не всиг і оком скліпнути, а вже ти сам не знати що лепечеш і плещеш. А ще-ж і ста років не спливло, відколи заговорив.

  

Українські підстави

 Тим, хто марить гаслом "Carthago delenda est", не слід забувати за "Ceterum censeo Carthaginem delendam esse", а надто за оте "ceterum censeo". Бо, крім того, нам треба ще думати. А як добре подумати, то в теперішній подібності Картагена — то ми. Саме "Картагена нашої провінційности", словами Шевельовими, війна-в-війну заваджає, на щастя, не першому, а вже аж третьому Римові. Знищити нашу "провінційну" Картагену — настирлива ідея всіх третьоримських консулів, сенаторів і військових отаманів.

Історія, поки її не записали-занотували, — довга й терпляча річ. І вже не одна імперія розбила собі вінценосну голову об якийсь хутірець Картагенівку. Гасло, одначе, лишилося, бо античність — то наше европейське все. Та треба пильнувати, по якім боці античности ти опинився. Бо справжні Картагена з Римом зизом поглядали одне на одного, кожне підставно вважаючи другого за варвара. Наші підстави — суто вкраїнські.

Життя триває ІІ

 Я гадав, що життя — то просто "майнуло майно". А тут іще — "війнула війна". Життя триває.

Обскурантське сьвято

 На ю-тюбі налазлива рекляма: якась дівчина з дуже приємною вкраїнською вимовою раз-у-раз радить: "Нікагда ні учіте англійський язик..." Дуже добре, дякую! Далі не хочу слухати — не турбуйте вже мене, не псуйте мені моїх ангелянських нервів!

Ще один хвеномен

Ще один хвеномен теперішньої доби — то життя, прожите даремне, марно, нездібно, але якось так погіншливо, поступно. А як-же так? — спитаєте. Бо в гурті треба буть. У гурті їсться спірно й каша.