Чогось так смутно, ніби я дійсне якийсь поет, що носить сьвятий страх за плечима. Ніби взавтра й справді прийде зима, а не просто слухняний календар шелесне листом. А з зимою прийдуть Голод і Холод із старої книжки про Гаявату, що я знайшов був колись у діда на горі.
Прийдуть із торбами на життя: хоч кусника дай, хоч ціле. Поки ще порожні торби сидітимуть за порогом, як сірі жаби, мовчки сидітимуть, неживі. Й усякий дрібний клопіт лозиною виганятиме з ледве теплої хати — голодних, на холод.
Якби з мене поет, то був-би я мудрий: закидав-би гадку, як вудку, до вічних вод. А витягав-би рибу страшку та красну в своїй страховинності. Т'але я не характерникую з ладом і римою, не химерю. Й місяшна тінь часу на ріже мого порогу, щоб зручніше залізти гостям із торбами. То просто серце завмирає, відчувши, що воно не в тілі, а лиш у душі.
Немає коментарів:
Дописати коментар