Є така мука — довго стояти з простягненою, занесеною ногою, з піднесеними, розмашними руками. Але-ж цілісіньке життя отак доводиться стовбичити, ніби вдалий кадер у якогось сьвітляра. Чи то було кіно? Ніхто й не дізнається.
Немає коментарів:
Дописати коментар