Дуже багато читаю де-чого мудрого, а своє геть перестав писати. Поки гортав белетристику, власні думки падали на голову, як тверді груші, що їх на зиму бережуть. А тепер одчуваю, що жива думка наді мною якось у собі не гусне. А як гусне, то вже тоді не тече. А треба-ж думчатого течива... Чи не здуплинатіла моя стара груша?
Немає коментарів:
Дописати коментар