Ой, як-же добре було ще так нещодавно: єдина країна-единая страна! Знедолена й знекровлена мовно, Україна показувала знедолювачеві добру дорогу — дорогу сьвятого терпцю й безприкладної великодущности.
Але десь-певне не для нашого коня паша: єдина країна, як де-хто й віщував, без сліду розчинилася в единой стране. Перемігши свою меншовартість громадянську, вояки політичної нації не схотіли побороти своєї меншовартости культурної. Українська мова, швидше-б сказати, виявилася не актуальною. Актуальна-ж мова, здолавши розпач і гнів, приглушивши лемент про ганьбу й ізраду, знову піднеслася над бойовищем, як переможний прапор видимого невтралітету. Але чи невтралітету справді додержано?
В актуальній крамниці "Цитрус" вас іще на дверях вітають вісткою, що "We speak English", тут таки бажають "Яркого настроения!", на спинах незліченних внутрішніх хлопчиків — пропозиція "обнимашек" тому, хто що-небудь купить. Але ні в дверях, ні за дверима ніхто вкраїнською мовою не говорить і не відповідає. Це якийсь зоряний десант. Я навіть запитав в одного "десантника":
- Компанія московська?
- Нетъ, украинская.
Мало було іронії, й пропала вона марно.
Аж ось сьогодні на касі дівчинка з написом "Вікторія", чую, говорить українською з усіма актуальними покупцями й актуальною колеґіяльною юнню. Я її з тим щиро привітав:
- Вперше чую в "Цитрусі" українську мову.
- А я одна така.
Вона одна, я один, ви, мої читачі, єдині, то може ми не самі? Може вдасться втопити лихо московщини в ложці "Океану Елизи", єдино актуального гурту нашого? "Я не один, ти не одна...", - треба "не сам, не сама", але зникнуть лад і рима, тому спасибі за вкраїнську мову просто так.
Днями ще здибав геть незнайому мені літню пані, що заговорила до мене вкраїнською й на третім реченні повіла, як кишнула в себе в дворі якогось київського дядька:
- Я йому кажу: "Забирайся геть, будеш ти мені тут у Київі балакать московською мовою! Він пішов..."
Він пішов, а пані виявлася, звісно-ж, завідувачкою катедри викладання... ну, ви здогадалися чого в одному з столичних вишів. І вона — одна.
Я — не радикалиста, в мене замість перцю — крапелюшка цитрини до смаку. Я всім робітникам обслуги по московській їхній розмові чемно дякую:
— Спаси вас Боже, що тямите й нашої...
Але десь-певне не для нашого коня паша: єдина країна, як де-хто й віщував, без сліду розчинилася в единой стране. Перемігши свою меншовартість громадянську, вояки політичної нації не схотіли побороти своєї меншовартости культурної. Українська мова, швидше-б сказати, виявилася не актуальною. Актуальна-ж мова, здолавши розпач і гнів, приглушивши лемент про ганьбу й ізраду, знову піднеслася над бойовищем, як переможний прапор видимого невтралітету. Але чи невтралітету справді додержано?
В актуальній крамниці "Цитрус" вас іще на дверях вітають вісткою, що "We speak English", тут таки бажають "Яркого настроения!", на спинах незліченних внутрішніх хлопчиків — пропозиція "обнимашек" тому, хто що-небудь купить. Але ні в дверях, ні за дверима ніхто вкраїнською мовою не говорить і не відповідає. Це якийсь зоряний десант. Я навіть запитав в одного "десантника":
- Компанія московська?
- Нетъ, украинская.
Мало було іронії, й пропала вона марно.
Аж ось сьогодні на касі дівчинка з написом "Вікторія", чую, говорить українською з усіма актуальними покупцями й актуальною колеґіяльною юнню. Я її з тим щиро привітав:
- Вперше чую в "Цитрусі" українську мову.
- А я одна така.
Вона одна, я один, ви, мої читачі, єдині, то може ми не самі? Може вдасться втопити лихо московщини в ложці "Океану Елизи", єдино актуального гурту нашого? "Я не один, ти не одна...", - треба "не сам, не сама", але зникнуть лад і рима, тому спасибі за вкраїнську мову просто так.
Днями ще здибав геть незнайому мені літню пані, що заговорила до мене вкраїнською й на третім реченні повіла, як кишнула в себе в дворі якогось київського дядька:
- Я йому кажу: "Забирайся геть, будеш ти мені тут у Київі балакать московською мовою! Він пішов..."
Він пішов, а пані виявлася, звісно-ж, завідувачкою катедри викладання... ну, ви здогадалися чого в одному з столичних вишів. І вона — одна.
Я — не радикалиста, в мене замість перцю — крапелюшка цитрини до смаку. Я всім робітникам обслуги по московській їхній розмові чемно дякую:
— Спаси вас Боже, що тямите й нашої...
Немає коментарів:
Дописати коментар