Метафізичні двері

Крим уже тепер не фізична, а метафізична земля. У законах зацікавлених країн годилося б писати не "Крим наш", а "Крим єсть". Бо Крим запав на дно ґльобуса, а в ґльобуса навіть не засвербіло ніде.
Всі приблизно знають, що там малося б жити тим самим курортникам, що й колись. Припускається, що саме вони там і живуть, а раз вони там суть, то й пляжі мають бути під ногами й уся решта землі перетоптується.
Але чиї духи там витають, чиї привиди? Мертві вояки кількаразово розбитих ущент московських леґійонів, здимілі чумацькі валки, зниклі козацькі загони, лави кримців чи щось попереднє, давноминуле? Душі курортників репатріюються, бо для них Крим - то час, сезон відпочинку завдовшки в життя; але життя минуло - і минув Крим.
Крим - то запала клявіша на всесвітнім органі. Клявіша запала, а музика й не відчула. Запах моря? Ну, то його має море, що накрило суходіл. Ні-ні, таки нічого. Тільки закладені чорною метафізичною цеглою українські двері з виходом до Козацького моря...