Не натішуся я з нашої славної київської молоди! Довершено знають мову, до нестями кохаються в ній - і як-же себе стримують, щоб нишком не заговорити! Мають бо показати, що московську мову в нашім краї ніде не пригнічено, що вільно побутує вона, що хоче, те й робить.
І тримають фасон: раптом приїде якийсь молдованин чи казах і засумнівається, а чи зрозуміють його прибиті своїм мовним клопотом українці. А ми раз - і по московській до його, він і оговтатися не встиг.
Або людина канонічно православна, єдино вірить у потугу мови московської, - де терпимість? Так осьдечки вона, навіть у молодих і гарячих: тільки толерантною, по своєму - ані слівця.
Я сам випробовую той дивовижний терпець мало не що-дня. Не подаються спокусі. Говори до них по нашому хоч до смеркання, у відповідь - ґречна, довершена московська. Нема в них ненависти, нема в них забобону.
Відходячи у вічність, можна з легкою душею лишити їм у спадок країну і гарну колекцію старомосковських словників - усенький набуток сивого націоналіста.
Щире золото наша молодь. І її україномовчання - золото!
І тримають фасон: раптом приїде якийсь молдованин чи казах і засумнівається, а чи зрозуміють його прибиті своїм мовним клопотом українці. А ми раз - і по московській до його, він і оговтатися не встиг.
Або людина канонічно православна, єдино вірить у потугу мови московської, - де терпимість? Так осьдечки вона, навіть у молодих і гарячих: тільки толерантною, по своєму - ані слівця.
Я сам випробовую той дивовижний терпець мало не що-дня. Не подаються спокусі. Говори до них по нашому хоч до смеркання, у відповідь - ґречна, довершена московська. Нема в них ненависти, нема в них забобону.
Відходячи у вічність, можна з легкою душею лишити їм у спадок країну і гарну колекцію старомосковських словників - усенький набуток сивого націоналіста.
Щире золото наша молодь. І її україномовчання - золото!
Немає коментарів:
Дописати коментар