Якби й досі можна було уявити собі подоріжжя з Москви до Київа... Хіба у сні. Але вже й уві сні тверезо питатимеш себе: як я в Москві опинився? Ну, опинився якось, і треба тікати додому.
От наближаєшся, слава Богу, до взграниччя й з сумом дослухаєшся до звуків рідної мовної музики, що там де-не-де щиріші, ніж далеко вглиб на протилежнім боці. Далі вкраїнська земля - таке відчуття, ніби повсюдна московська починає потроху псуватися й занепадати.
Але ось Черкаси, місто так і називається - Козаки. Припадаєш до грудей України, вчуваєш її серце і раптом намацуєш... знов московську мову! А яку добрячу, а яку горду! Так і хочеться крикнути:
- Тю! А тут ти де взялася?!
От наближаєшся, слава Богу, до взграниччя й з сумом дослухаєшся до звуків рідної мовної музики, що там де-не-де щиріші, ніж далеко вглиб на протилежнім боці. Далі вкраїнська земля - таке відчуття, ніби повсюдна московська починає потроху псуватися й занепадати.
Але ось Черкаси, місто так і називається - Козаки. Припадаєш до грудей України, вчуваєш її серце і раптом намацуєш... знов московську мову! А яку добрячу, а яку горду! Так і хочеться крикнути:
- Тю! А тут ти де взялася?!
Немає коментарів:
Дописати коментар