Чия вулиця?

То добре, що в нас перейменовано вулиці та майдани зі старих совіцькіх назв на нові, суто патрійотичні. Ото нині телефоную, щоб дізнатися адресу, а операторка-вкраїночка і називає: "проспект Григоренко".
- Стривайте, - кажу, - може, "Григоренка"? Бо це-ж таки чоловік і дуже мужній - генерал Петро Григоренко.
Подивилася:
- Ні, тут ясно написано: "проспект Григоренко"!
Може, то його так тому, що він українську самостійність не дуже милував? Але це було-б затяжко, та й нащадки не второпають, не зрозуміють, як той мовляв, гумору. А проспект чий - Григоренка? Він і Григоренків, і Петрів, і генералів. Ті неприродні форми на кшталт "проспект Григоренко" з'явилися в нас звісно коли й звісно чого: на віщо Кирилівська вулиця, як можна назвать "вулиця Фрунзе" - й гарно, й милозвучно, й грізно, й сьогочасно. І чоловіка, що промовляє "вулиця Фрунзе" ніби хто застережливо пхає в груди: ану, відійди, тут у нас держава, а не дурна народня республіка. Гоголь викривав? Викривав. Московився? А вже-ж. Але таки хай буде вулиця Гоголя, а не Гоголівська вулиця.
Гадаю, як ми хочемо, щоб ті назви затрималися й не довелося скоро завертати "проспект Московський", треба нам ладнати назви по своєму, а, отже, по людськи, а не по совіцьки. І генерал Григоренко зрадів-би "Григоренківському проспектові". Або й прошпектові, коли ласка.