Малого Тимоша (5 р.) учора, як то кажуть, поставили перед хвактом: він іде на концерт. Треба віддати Тимошеві належне: він завсігди знайдеться на слово й таки має в собі якусь принаду. Але не можна сказати, що хлопець ладен до послуги, коли треба засьпівати пісеньку, сказати віршика чи станцювати. Це — важлива увага.
Бо ось, тримаючи маму за ручку, Тимошик наближається до палацу "Україна". Загледівши потоки людей і сьвяткові ахвіші на величезній хоромині, він недбало цікавиться:
— Це мій концерт? Це я виступатиму?
Ну а хто-ж іще?! Для чого ті люде позбиралися?! Є відповідальність перед публікою за те, що ти такий гарний і видатний, noblesse oblige!
А я все думав, що то я не маю страху перед публічним виступом! Де мої п'ять років? Але й там годі шукати такої певности та відваги. Колись рабів добре не пускали! Але то гаразд, що тепер у нас пускають не рабів!
Бо ось, тримаючи маму за ручку, Тимошик наближається до палацу "Україна". Загледівши потоки людей і сьвяткові ахвіші на величезній хоромині, він недбало цікавиться:
— Це мій концерт? Це я виступатиму?
Ну а хто-ж іще?! Для чого ті люде позбиралися?! Є відповідальність перед публікою за те, що ти такий гарний і видатний, noblesse oblige!
А я все думав, що то я не маю страху перед публічним виступом! Де мої п'ять років? Але й там годі шукати такої певности та відваги. Колись рабів добре не пускали! Але то гаразд, що тепер у нас пускають не рабів!
Немає коментарів:
Дописати коментар