Кажуть люде розумні й праведні, що в причті за блудящого сина все християнство вмістилося. Чи це означає, що кожен християнин у тій причті випробовує свій особистий, а кожен християнський народ — свій історичний досьвід?
Ми знаєм, що то притча за милість батьківську та синівське каяття. Через родинне людське пізнаєм Боже. Але перш ніж написати "Батько" з великої літери, розсудім помаленьку, як воно буває серед людей і народів. Побудьмо в шкурі старшого сина, по простому побудьмо.
От отець іще й живий, і жвавий нівроку, а молодший син уже поперед старшого хоче вирвати з його добр свою левову, старшинську частку. Ніби то вже гризе мертвого лева левчук, видираючи шмат сьвіжого м'яса.
Батько каже: "На, сину, бери!" А старший мовчить. От молодший бере ті статки й, як чуже, марнує по шинках із пияками й повіями. Не глядить, не шанує, не лічить, а тільки переводить і розкидає дурно ту Сибір, ту нафту і все, все, все. Батько знає й сподівається щирого каяття. Старший знає і мовчить.
От уже всі статки протесано, всі добра прогайновано. Бо чуже, ніби з убитого зняте, ніби в дурного вихоплене. Скінчилася гра, а їсти хочеться все одно. Що я вмію? Піду хоч свині пасти, доїдаючи за ними лушпиння!
Далі роздумався межи свиньми: таж батько й далі ще має добра до ката, пахолки й наймити на що-день м'ясиво жеруть — чи-ж не буде синові чим черево голодне натоптати? А від свиней ще й до перелюбниць пішов — ті його порадили: паняй, може нам іще які борги віддаси!
І до татка знов. А той дитяті радий. Кажеш під Херсонесом твоя колиска стояла, тебе мати колихала? На тобі Крим! Десь у Дикім полі бики ти малим підпасав? На тобі Донбас і бика вгодованого на згадку, бо не сам ти їси, а з товариством!
Тут уже старший звонпив і розчинив уста:
— Отче, я-ж первісток твій і на землі цій од Руси! Працюю на твоїх чорноземах, примножую багацтво твоє! Де-ж те моє хоч козеня?
— Сину все моє — твоє: й Крим, і Донбас, і Сибір аж до Зеленого Клину. Ти на всій тій землі сидиш, не треба тобі нею нашвидку без користи напихатися!
Повернімось-же тепер од нашої дурної байки до Господньої причти: передбачається що в блудящого сина щире те каяття, а як нещире, то починається иньша причта — за плач і скриготаннє зубів. Старшого брата, неблудящого, причта не засуджує, а повчає лагідно. Вірмо-ж, що все нам потрібне й належне дасть нам Отець наш Небесний, як вірно й неблудно з ним перебуватимем.
Ми знаєм, що то притча за милість батьківську та синівське каяття. Через родинне людське пізнаєм Боже. Але перш ніж написати "Батько" з великої літери, розсудім помаленьку, як воно буває серед людей і народів. Побудьмо в шкурі старшого сина, по простому побудьмо.
От отець іще й живий, і жвавий нівроку, а молодший син уже поперед старшого хоче вирвати з його добр свою левову, старшинську частку. Ніби то вже гризе мертвого лева левчук, видираючи шмат сьвіжого м'яса.
Батько каже: "На, сину, бери!" А старший мовчить. От молодший бере ті статки й, як чуже, марнує по шинках із пияками й повіями. Не глядить, не шанує, не лічить, а тільки переводить і розкидає дурно ту Сибір, ту нафту і все, все, все. Батько знає й сподівається щирого каяття. Старший знає і мовчить.
От уже всі статки протесано, всі добра прогайновано. Бо чуже, ніби з убитого зняте, ніби в дурного вихоплене. Скінчилася гра, а їсти хочеться все одно. Що я вмію? Піду хоч свині пасти, доїдаючи за ними лушпиння!
Далі роздумався межи свиньми: таж батько й далі ще має добра до ката, пахолки й наймити на що-день м'ясиво жеруть — чи-ж не буде синові чим черево голодне натоптати? А від свиней ще й до перелюбниць пішов — ті його порадили: паняй, може нам іще які борги віддаси!
І до татка знов. А той дитяті радий. Кажеш під Херсонесом твоя колиска стояла, тебе мати колихала? На тобі Крим! Десь у Дикім полі бики ти малим підпасав? На тобі Донбас і бика вгодованого на згадку, бо не сам ти їси, а з товариством!
Тут уже старший звонпив і розчинив уста:
— Отче, я-ж первісток твій і на землі цій од Руси! Працюю на твоїх чорноземах, примножую багацтво твоє! Де-ж те моє хоч козеня?
— Сину все моє — твоє: й Крим, і Донбас, і Сибір аж до Зеленого Клину. Ти на всій тій землі сидиш, не треба тобі нею нашвидку без користи напихатися!
Повернімось-же тепер од нашої дурної байки до Господньої причти: передбачається що в блудящого сина щире те каяття, а як нещире, то починається иньша причта — за плач і скриготаннє зубів. Старшого брата, неблудящого, причта не засуджує, а повчає лагідно. Вірмо-ж, що все нам потрібне й належне дасть нам Отець наш Небесний, як вірно й неблудно з ним перебуватимем.
Немає коментарів:
Дописати коментар