Братова шкура

 Пригадую ті часи, коли суржиконоші були справді достотно "репані": робота в полі, сонце й вітер, несприятні санітарні й побутові умовини. Властиво, змушене ношення суржика було однією з таких недогідних обставин суспільних.
Тепер не те: суржиконоші мають ясні очі, ясну шкуру, ясні зуби. Постав їх поруч із змореним борцем за щиру мову — вийдуть вони сьвіжіші, ошатніші, интеліґентніші. Це доводить, що на братові лекше поміняти шкуру, ніж душу. Саме тому ми шкуру, а не душу, на братові й любимо.