Новітній Епіметей

 Гоголь ізмолоду, безперечно, був український письменник. Бо надихався ще молодим українським змістом і розумінням. Тоді-ж він мав у творах як рацію, як і позитивні настанови.
Гоголь зробив свій суспільний вибір: він став за будівничого в сильнішої, "перспективнішої" мови. Імперський уміст одразу щедро налив його душу олив'яним тямком і наділив витяжною законністю, дав нескінченне на позір річище.
Та плавба вивела Гоголя в імлисте сіре море мертвих душ.
Другий том, другий другий том — та ні-ж бо! — в першому томі все сказано.

Ґальванізація мертвих душ не вдалася.
Зрештою, про це тоді вже було написано роман: "Франкенштайн або Новітній Прометей".

Померхлий каганець

 Хоч і пригаслий, я каганцюю в гармонійному хорі суголосних вогників, — пломінець бренить од чуття причетности й приналежности. Що буде, коли я згасну? Чи не байдуже до того мойому хорові? Чи потрібен я комусь із огнистих сьпівців? Я не багато собі з того роблю.
А от моїй родині сьвітить і гріє тільки мій каганець: хоч який притьмарений, я маю вогнем жахтіти.
Та й сам себе я вирозуміти мушу: простягнутися гарячою цяточкою просто вгору — до Творця.

Привид Гамлетового батька

 Оце вже ніби два роки спливає тому, як почали вже від нас Крим насправжки віднімати, просто з рук видирати. Такі, що, як наш народ каже, і в старця видеруть. А скільки ще років має минути, поки почнемо й ми з-під загарбника наше добро потроху назад витягати? Чи не посивіють крадії, на наших бебехах сидячи? Так швидко крали, й так довго краденого не спекаються...
А коли ви в-останнє були в Криму? Я, здається, восени 2013. Однак цього могло й не бути: він так скоро зник, ніщо суще так скоро не зникає. Може, то була мара — летючий острів, що тільки на час примостився до суходолу, а коли набридло, гайнув політати над мрячним морем?
То піратський острів: він напихається зброєю й загарбаними скарбами, а переляканий сьвіт викидає навіґаційне й топографічне, щоб забути туди дорогу.
Острів Крим — ми завсіди знали, що він зникомий. Хто-ж держить його тепер, де держить, чи надовго? Два роки для фантому — то ніщо: він навіть не встигне згадати, чи він марево щастя, чи мара смерти. Приплинь, приплинь до бережка, дай хоч подивиться — Гамлет тут! Хай привиди батьків нас розсудять.
Кримським театрам тепер треба найбільше виставляти Шекспіра з його на всі боки гнучою історичною правдою й незаперечною правдою людських пристрастей і характерів. Незважаючи на війну, в Криму скоро розквітнуть червона й біла рожі. А Бондарчук-Отелло погожої днини вийде на балькон од Дездемони, мрійно виглядаючи турецьких кораблів...

Листопадове повстання

 Листопадове повстання починається, звісно, у Варшаві 1830-го року. І ніяк не може завершитися в Київі року 2016-го.
Аж у лютому вже...

26-е лютого

 У нас тільки вчора знайшлися: Леся Українка, Лесь Курбас і Павло Вірський. Ви нині відчуваєте, що ми те все вже маємо? Ви відчуваєте, що ми маємо?
Але хоч скільки-б ми мали, нам завсіди готові підказати, чого нам бракує і де його взяти.
Отам — праворуч на мапі.

Життьовий концентрат

 Я врешті зрозумів, чому людей із скриньками-скарбничками, що збирають по гривнині на далекі, складні "операції" когось із чимось, називаємо вже не старцями, як колись, а доброчинниками.
Гроші, як нам здавна відомо, — то концентрована, то-б-то зосереджена праця. Отої нашої праці, навіть не притрушеної сконцентрованою, се-б-то зосередженою увагою, не присмаченої згущеним часом, і прохають у нас ті сумирні прохачі.
І це тоді, коли забірча решта вимагає відломити кавелок скупченого, загусклого, як деревна смола, живого життя.
Ну, хіба-ж то не доброчинство, не добрий чинник, коли гроші, а не життя? І даремно їх нагнали з метра. Вони що-ранку й удруге, й утретє нагадували тим, хто ще не заробив на власне авто або на бензину до його, що треба таки нині попрацювати. Попрацювати, дбаючи цього разу не тільки за себе, але й за не відомого вам, далекого від вашого життя "оператора".
І добре, що далекого, бо то ваше життя. А гроші — гості: приходять непрошені, й тікають — не переймеш.

За перукарство

 Хоч оселедець і не сом, але без вусів і він — якийсь недоводливий.