Під третю клясу в школі вправа: "полиця для книжок", а треба змайструвати полицю з прикметником. Тю, ну звісно-ж: "книжкова полиця"! Це нам за виграшку. А от дали-б мені ту книжкову полицю готову розкласти, то написав-би, що полиця на книжки. От і збрехав-би на сьвято.
Наша школа — то хоронитель недавньої традиції. Я того хоронителя уявляю в довгополому шкуратяному плащі, чорному, сказано, бо так ошатніше. Але чорний — то й колір жалоби: гонуки з мене хіба посьміються: "На книжки полиця чи книжки на полицю?"
"А де-ж надія?", — спитає котрий. А надія там, де мене теж учили були, що "для книжок", а я таки знаю й кажу, що "на". І полицю маю — на доказ.
Наша школа — то хоронитель недавньої традиції. Я того хоронителя уявляю в довгополому шкуратяному плащі, чорному, сказано, бо так ошатніше. Але чорний — то й колір жалоби: гонуки з мене хіба посьміються: "На книжки полиця чи книжки на полицю?"
"А де-ж надія?", — спитає котрий. А надія там, де мене теж учили були, що "для книжок", а я таки знаю й кажу, що "на". І полицю маю — на доказ.
Немає коментарів:
Дописати коментар